Історичні віхи розвитку світової адвокатури та адвокатури України

Тема:Історичні віхи розвитку світової адвокатури
та адвокатури України.
1. Виникнення адвокатури.
- адвокатура у найдавніші часи людського суспільства;
- адвокатура Греції, її походження, розвиток, особливості;
- адвокатура Риму, її особливості в республіканський період
та за часів імперії.
2. Особливості інституту адвокатури в середні віки.
3. Адвокатура в Україні в дожовтневий період (1864-1917 рр.).
4. Становлення адвокатури в Україні в післяреволюційний період (1917-1921рр.).
5. Правове оформлення інституту адвокатури України в різні часи ра-
дянської епохи.
6. Формування правової держави і реформування адвокатури в Україні.
7. Адвокатура незалежної України (1992р.-т.ч.).
8. Міжнародний фактор розбудови сучасної української адвокатури.

1. Адвокатура у найдавніші часи людського суспільства

Адвокатура — найдавніша і в той же час загальнолюдська інституція. Про розвиток адвокатури як професії ми дізнаємо ся з історії стародавніх та нових культурних народів (Африки, Азії, Америки, Австралії, Китаю, Японії та ін ) Слушно зазначити, що на перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує у світі сьогодні, відсутня.

Слід також зауважити, що адвокатура не виникає разом з судом. Лише в міру ускладнення політичної організації шляхом об'єднання окремих племен під владою єдиного вождя відправляти правосуддя стає не під силу одній особі .Вождь для успішного виконання урядового контролю вже потребував помічників. Він збирав біля себе людей, які добували для нього необхідні відомості, давали поради та виконували його накази. Деякі з них допомагали йому відправляти правосуддя і, таким чином, виникали органи суду. У народів, які досягли цього ступеня розвитку, вже можна знайти перші зародки адвокатури. Це — королівства зулусів, бечуанів

У зулусів верховна влада належала королю, який правив разом з двома обраними ним міністрами, а у бечуанів місце міністрів посідала рада старійшин, яку складали теж дві особи .Нижчими органами правління були вожді племен і старійшини сіл.

Зулуське судочинство мало такий вигляд .Особа, яка порушувала позов проти кого небудь, збирала друзів чи сусідів, які, озброївшись, відправлялися разом з ним до хижі чи поселення відповідача і розташовувалися там на якомусь видному місці, щоб спокійно зачекати дію своєї присутності їм і не доводилося довго чекати незабаром напроти них збиралися в такому ж німому чеканні дорослі сусіди відповідача або мешканці його поселення. Один із них вигукував, звертаючись до цих небажаних пришельців "Розкажи нам новину'" .Тоді позивач детально викладав свою вимогу, причому його за звичаєм переривали товариші поправками, а супротивники — перехресними питаннями. Але це ні до чого не призводило, бо після обміну думками, який тривав кілька годин, група відповідача все ж рішуче заявляла, що мужів, здатних думати, немає вдома і що там лишилися лише діти, які в цих речах нічого не розуміють. Наступного дня вони збирали як можна більше мужів і серед них таких, які відомі як майстерні оратори, докази за і проти ретельно досліджувалися .Сторона відповілача починала викладати свою думку; група позивача повинна була знову викласти своє, причому його намагалися спростувати настійним і вправним способом. Якщо один оратор втомлювався, його заміняв інший. Коли всі докази за і проти були вичерпані обома сторонами, група позивача віддалялася, і обидва вони обговорювали вигоди чи невигоди досягнутого ними становища. Якщо одна сторона відчувала, що не може втриматися, то вона пропонувала найменшу вірогідну нагороду. Коли згода не досягалася, позивач звертався до ватажка сусіднього округу, в присутності якого ще раз повторювалася вся суперечка. Найінтимніші відносини, а також розлади між сімействами обговорювалися там особливо охоче. Коли ватажок гадав, що зрозумів усе, то майже тиждень він виносив рішення. Коли ж він не міг цього зробити, або ж одна сторона була незадоволена рішенням, то можна було подати апеляцію до головного вождя племені і ради. Перед новим розглядом знову ж відбувалася така ж процедура, доки вождь не проголошував рішення, яке можна було оскаржити тільки королю.

Адвокатами були сусіди, друзі і земляки (односельчани) позивачів і особливо ті з них, які "відомі як умілі оратори". Проте в них вже можна було побачити зародок адвокатури, бо вони виконували один з обов'язків, а саме: захищали чужі інтереси на суді'.

Подібні зародки адвокатури зустрічаються і у деяких інших первісних народів. Судочинство бечуанів в суттєвих рисах подібне до зулуського. У багатьох негритянських племен процеси велися перед зборами старійшин; головний вождь відкривав збори, оратори сторін виступали вперед і по черзі виголошували промови. Присутні поводилися з гідністю та урочистістю і не переривали оратора. У кафрів позивачі з'являлися на суд із своїми рідними, які заміняли їм адвокатів.

2. Адвокатура Греції ї а) походження і розвиток грецької адвокатури

Держави-міста, розташовані у найдавніші часи на Пело-понеському півострові, являли собою політичні союзи первинної формації з твердо встановленим і визначеним панівним центром. Усе внутрішнє правління перебувало в руках спадкової династії царів Суд вершили або самі царі, або старі досвідчені мужі знатного походження .Процес будувався на принципах усності, гласності та зма