Гетьман Іван Мазепа та його державотворчість

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

РЕФЕРАТ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ”

НАТЕМУ:

“ Гетьман Іван Мазепа та його державотворчість ”

Виконав Кураєв О.В.

2001 рік

ПЛАН

І. Діяльність гетьмана Івана Мазепи

ІІ. Державотворчість у діяльності Івана Мазепи

III. Боротьба за відновлення незалежності України

VI. Наслідки діяльності Івана Мазепи

“Особа Мазепи ще чекає безсторонньої історії, яка б змалювала його не під впливом погляду вибаченого в першій половині XVIII ст.” – писав 1860 року М. Костомаров. Минуло 140 років, але Мазепа залишається найбільш загадковою і неоднозначною особою в українській історіографіі.

У праці “Іван Мазепа” В. Шевчук зазначив, що в історичній літературі існує три погляди на гетьмана Мазепу: патріотичний, антипатріотичний та псевдооб’єктивний (С.5). Традиційно у російській та радянській історіографії діяльність гетьмана змальовувалася у найчорніших барвах, а “мазепинець” слугувало синонімом зрадника і ворога до появи “петлюровця” і “бандеровця”. Костомаров, хоча й писав, що “Він [Мазепа] хотів незалежності й свободи своєї батьківщини…”, але у своїй монографії розтрощив “Мазепу і мазепінців" На противагу російській, в українській історіографії Мазепу було реабілітовано і навіть у деяких працях створено образ національного героя – борця за Незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України, але відповідь на питання хто він, герой чи зрадник залишається відкритим. Між тим Мазепа є найбільш значущою після Богдана Хмельницького особою в історії України у Нову добу. Цей реферат є ще однією спробою оцінити події кінця XVII – початку XVIII сторічь і дати відповідь на питання, якими ж були мотиви і наслідки діяльності Івана Степановича Мазепи.

За “Енциклопедією Українознавства”, Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року (щоправда, Ілько Борщак вважав, що ця подія сталася близько 1640 року, а Д. Дорошенко навіть раніше:1629 – 1632). Батько майбутнього гетьмана Степан-Адам (? - 1665) з 1654 року був білоцерківським отаманом, з 1662 – чернігівським підчашим. Мати – Марина, - із шляхетського роду Мокієвських, - ігуменія Києво-Печерського Вознесенського (1686 - 1707) та Глухівського (з 1688) жіночих монастирів (В. Шевчук “Козацька Держава” – С. 168). Сам Іван Мазепа вірогідно навчався в Київській Академії, хоча можливо в єзуїтській колегії у Варшаві чи Полоцьку. Був покойовим короля Яна Казиміра. У 1656 – 1659 роках продовжував навчання в Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах (тож розмовляв польською, латинською, італійською, німецькою, трохи французькою і татарською). Повернувшись до короля, знову ніс службу покойового дворянина, виконував дипломатичні доручення, зокрема возив листи до Виговського і Ю. Хмельницького, клейноди до П. Тетері. У 1663 Мазепа несподіванно залишив королівську службу і з’явивися у Чернигові, де після смерті батька обійняв посаду черніговського підчашого. Чому так сталося? Версій багато: від амурних пригод до королівської немилості, але, здається, жодний дослідник не висловив думку про те, що І. Мазепа сплановано повернувся на Батьківщину, щоб зробити свій внесок у розбудову Української Держави. (Метафоричний степовий кінь з “Історії Русів”, до якого буцімто прив’язали майбутнього гетьмана виглядає в цьому контексті правдоподібніше.) Та в будь-якому випадку, молода людина із освітою та здібностями І. Мазепи не могла залишитися непоміченою у тогочасній Руській землі. Одружившись з донькою генерального обозного Семена Половця, Мазепа спочатку служив ротмістром надвірної хоругві П. Дорошенка, а згодом і генеральним осавулом. Та доля не була схильною до П. Дорошенка, і, переконавшись, що справу патрона програно, Мазепа перейшов на бік Самойловича, “відверто переказавши у Москві всі його [Дорошенка] турецько-татарські зносини”. (Цей момент уникають змальовувати у своїх працях І. Борщак та В.Шевчук, адже він не вписується до портрету Мазепи-лицаря, однак для Мазепи така модель поведінки є характерною, що побачимо пізніше). Знайдобилося 8 років (1674 – 1682), щоб молодий дипломат знову став генеральним осавулом, але на цьому він вже не зупинився, і у 1687 на Коломацькій раді, яка принесла князю Голіцину 10 000 червонців, Мазепу було обрано гетьманом.

“Гетьман повинен діяти так, щоб сприяти цілям та намірам царя”, - ці слова І. Мазепи можуть характеризувати його діяльність на посаді гетьмана майже протягом всього терміну перебування. Коломацькі статті ще більше, ніж попередні, обмежили автономію гетьманщини: побори відтепер мали надходити до царської скарбниці, а вже звідти розподілятися на 30 000 реєстрових козаків; гетьман вже не в змозі без царського відома змінювати своєї старшини; на території України вводилися російські гроші (чехи); заохочувалися мішані шлюби. Повна покірність І. Мазепи може бути виправданою негативним досвідом попередніх гетьманів, які намагалися проводити більш жорстку лінію у відносинах із північним володарем. Може, навіть скластися враження, що гетьман справді вирішив віддано служити царю, тим більше, що царські накази не завжди стояли у протиріччі до особистих прагнень І. Мазепи: побудова фортець на річці Самарі давала йому змогу присмирити запорожців; захоплення Правобережної України і арешт Палія поставило його гетьманом обох берегів; російсько-турецько війна 1695 – 1699 років піднесли його