Засоби забезпечення законності у діяльності адміністративно-юрисдикційних органів

Засоби забезпечення законності у діяльності адміністративно-юрисдикційних органів

Розглядаючи механізм забезпечення законності в цій сфері, слід з’ясувати поняття та зміст самої законності як правової категорії та законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу даного виду. законність адміністративний контроль гарантія омбудсмен

Велике значення теоретичної розробки категорії “законність” особливо стає зрозумілим на фоні того, що законність визначається як самостійне суспільно правове явище, однопорядкове з правом, державою, демократією. Поряд з цими категоріями, теоретико-правовий інтерес до яких не згасає, законність набуває такої ж ваги. Але цей інтерес не завжди мав постійний і послідовний характер. Так, порівняльний аналіз юридичної літератури, виданої з проблем законності до і після 90-х років, дає підстави для невтішних висновків. По-перше, значно знизився науково-теоретичний інтерес до її дослідження. Якщо у 60-80 рр. присвячені їй видання складали цілий масив, який поступався, можливо, тільки проблематиці праворозуміння, то в останні роки їх кількість обмежується поодинокими статтями, окремими главами підручників. У старій теоретичній “упаковці” тлумачаться її основні аспекти, зокрема, система вимог, принципів тощо. Такий стан справ не сприяє вирішенню кардинальних завдань, що стоять перед країною щодо формування громадянського суспільства, розбудови демократичної правової держави. Тому було б закономірним і необхідним аби юридична наука зробила крок до подальшого удосконаленого та переосмисленого дослідження законності.

Слід, перш за все, зазначити, що більшість авторів наукових праць визнають складний характер законності. До неї включають багато складових або дають різні якісні характеристики. Виходячи з аналізу науково-правової думки, можна нарахувати більше 20 комплексних підходів до розкриття цього поняття [12, с.87]. Законність розуміють як соціальний феномен, елемент надбудови, політичне і правове явище, атрибут володарювання, антипод зловживанням; режим, принцип функціонування, діяльності державних та інших органів, метод державного керівництва суспільством, ядро дисципліни, принцип політичної системи; сторону підходу до права, до правової дійсності; сукупність, якість, результат нормотворчої діяльності; передумову правопорядку тощо. В ній якнайтісніше переплітаються політичні і державницькі, демократичні і правові, моральні і гуманітарні моменти. З позицій особистості законність є, в першу чергу, засобом захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави та її органів, так і протиправних дій інших осіб. Від стану законності залежать ступінь свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень і реальність демократії.

Слід погодитися з думкою С.С. Алексєєва, що в понятті “законність” необхідно виділяти такі три елементи: 1) загальнообов’язковість права, якій належить провідна роль щодо останніх складових. Тут законність є лише проекцією, специфічним проявом властивостей права, тому що право таке за самою своєю природою, що ймовірно тільки в стані, коли його нормативні приписи реально, фактично втілюються у життя. Оскільки є право, значить існує і законність, тобто такий порядок, при якому учасники суспільних відносин повинні суворо дотримуватись і виконувати норми права. Наступний елемент – 2) ідея законності, тобто ідея, що формується у правосвідомості, про доцільність і необхідність такої реально правомірної поведінки усіх учасників суспільних відносин, при якій не залишилось би місця свавіллю, фактично досягалася б всезагальність права, дійсна реалізація суб’єктивних прав. А така ідея неминуче “виходить“ на питання соціального ладу, політичного режиму, тобто на категорії політичної свідомості. Відповідно до цього, ідея законності, засади, які нею охоплюються (рівність усіх перед законом, відсутність привілеїв, вища сила закону, невідворотність юридичної відповідальності за правопорушення та ін.), виступають за своєю суттю, перш за все, як елементи політичної свідомості, засади політичної демократії. Останній, третій елемент законності, полягає в тому, що законність виступає як самостійне, відмінне від власне права, особливе явище, яке існує лише тоді, коли два перших її елементи втілюються в особливому режимі суспільно-політичного життя, в елементі вимог законності [4, с.188].

П.А. Олійник у поняття “законність” вводить дещо більшу кількість складових, вважаючи, що про законність можна казати тоді, коли: 1) послідовно і неухильно дотримується встановлений у державі демократичний порядок видання законів і підзаконних актів; 2) самі закони та підзаконні правові акти за своїм змістом є демократичними; 3) розпорядження, які містяться у законах та підзаконних актах, неухильно додержуються тими, кому вони адресовані, - державними органами, посадовими особами, громадянами; 4) у державі ефективно діє система контролю за точним виконанням законів.

Таким чином, проаналізувавши зазначені та інші точки зору представників різних галузей правової науки, можна ще раз констатувати багатоаспектність поняття законності. Роблячи висновки з цієї сукупності теоретико-правових міркувань, ми підходимо до необхідності та неминучості висвітлення розуміння законності в аспекті динамічних відносин управлінського характеру, де законність треба аналізувати як певний режим суспільних відносин, як певний демократичний режим, властивий будь-якій діяльності, яка здійснюється