Забезпечення законності здійснення адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно

законність адміністративний право процесуальний

Забезпечення законності здійснення адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно

Законність — атрибут існування та розвитку демократично організованого суспільства [3, с. 228]. Вона необхідна для забезпечення свободи і реалізації прав осіб, утворення та функціонування громадянського суспільства, є обов’язковою для усіх елементів державного механізму (державних органів, державних організацій, державних службовців), громадянського суспільства (громадських та релігійних організацій, політичних формувань, підприємств та господарських товариств тощо), а також для фізичних осіб (як громадян держави, так і іноземних громадян та для осіб без громадянства). В. І. Іванов стверджує, що виникнення законності пов’язане з виникненням права і не мусить від нього відриватись [5, с. 40]. В. В. Конопльов зауважує, що законність передбачає такий стан взаємовідносин між органами державної влади та населенням, при якому їх поведінка будується на основі виконання вимог законів, інших законодавчих та підзаконних актів [7, с. 276].

В українській юридичній науці законність трактується як стан (режим) відповідності дій, поведінки, діяльності посадових осіб, громадян та юридичних осіб законам і підзаконним нормативно—правовим актам держави, який утворюється в результаті неухильного дотримання останніх усіма суб’єктами права [16, с. 142].

Розуміння закону як правового явища передбачає наявність у ньому об’єктивної загальнозначущості, яка мусить бути визнана, нормативно конкретизована, захищена можливістю застосування примусових заходів щодо порушників тощо. Бажане може набути буттєвості тільки за умов державно організованого життя суспільства, тобто передбачає необхідний зв’язок права і держави. Останнє виступає як правовий інститут, необхідний для зведення загальнозначущого права у загальнообов’язковий закон з належною санкцією, для встановлення і захисту правового закону [8].

Л. С. Явич розглядає закон держави як найбільш адекватну праву форму його вираження. Вчений зазначає, що законність слід вважати найбільш адекватною формою зміцнення правопорядку. Якщо закон означає офіційне визнання масштабу свободи, то законність є вимогою дотримання такого масштабу, а режим законності — стан суспільних відносин, при якому цей рівний і відносно справедливий масштаб свободи може бути реально використаний суб’єктами права [21, с. 235 — 243.]

Аналізуючи зміст і напрямок наукової думки у дослідженнях інститутів забезпечення законності, зауважимо, що більшість наукових праць висвітлюють ті чи інші аспекти забезпечення законності в контексті окремих засобів правового або організаційного характеру, пропонують введення певних механізмів її забезпечення. При цьому більшість адміністративістів розглядають поняття забезпечення законності як створення та дотримання спеціального адміністративно-правового режиму та відповідної системи гарантій забезпечення законності.

У юридичній літературі законність розглядається в різних аспектах: як принцип державної діяльності, як метод державного керівництва суспільством, як режим системи взаємовідносин населення з державними органами. Досліджуючи понятійну категорію законності, російський адміністративіст Д. Н. Бахрах підкреслює, що найважливіша сторона законності розкривається в її визначенні як режиму взаємовідносин громадян та організацій з суб’єктами влади, який сприяє забезпеченню прав та законних інтересів особистості, її всебічному розвитку, формуванню і розвитку громадянського суспільства, успішної діяльності державного механізму [3, с. 229].

Поняття законності як режиму в адміністративному процесуальному праві досліджували І. В. Гарда, В. К. Колпаков. Вони розглядають законність як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві та державі, а її сутність, на думку В. К. Колпакова, полягає в підпорядкуванні розпорядженням правового характеру [3].

У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому. Юридичні норми є обов’язковими для всіх, і поки вони не змінені або не скасовані — всі державні і недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов’язані суворо їх дотримуватися.

На думку В. К. Колпакова, законність:

— по-перше, передбачає наявність законів, що виражають волю політичної влади і відображають пізнані об’єктивні закономірності суспільного розвитку;

— по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями [8, с. 661].

Попри значні розбіжності щодо розуміння поняття законності, які мають місце в науковому світі (на основі аналізу науково-правової думки деякі вчені нараховують більше 20 комплексних підходів до розкриття змісту цього поняття [9, с. 87]), у загальній теорії права практично не спростовується твердження про те, що сутність даного явища полягає в наявності правових актів та в неухильному їх дотриманні і виконанні всіма суб’єктами права [5, с. 265 — 266].

Російський адміністративіст А