Виборче право України

Реферат на тему:

Виборче право України.

Зміст.

Вступ............................................ 2

1. Вибори як одна із форм народовладдя........... 2

2. Принципи виборчого права України.............. 2

3. Виборча система України на сучасному етапі.... 2

Висновки......................................... 2

Використана література........................... 2

Вступ.

Демократичність держави та суспільства передусім визнача­ється досягнутим рівнем роз­витку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі про­цедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управ­ління державними та суспільни­ми справами. Найреальніше та­кий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосередньо­го) народовладдя, під яким ро­зуміють безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлен­ня при виробленні та ухваленні державних рішень.

Мета курсової роботи - розкрити суть, принципи виборчого права в Україні, його розвиток, становлення та сучасний стан. Основним джерелом для написання роботи є відповідні статті "Конституції України".

1. Вибори як одна із форм народовладдя.

Історично першою-виникла форма прямого народовладдя. Ще в умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді за­гальних зборів членів спільноти. В перших державних утвореннях це мало вигляд народних зборів, на які сходилися всі громадяни (крім рабів, котрі громадянами, а подекуди й людьми, не вва­жались, а тому до вирішення за­гальнодержавних справ не до­пускалися). Участь у роботі на­родних зборів усіх вільних гро­мадян в ідеалі передбачала за­безпечувати прийняття рішень, які б відповідали інтересам більшості громадян даного дер­жавного утворення. Класичним прикладом народних зборів як форми вияву безпосередньої де­мократії є організація державної влади в античних Афінах.

В результаті поступового іс­тотного зростання чисельності населення, а отже й ускладнен­ня суспільних відносин, дотри­муватися класичних зразків пря­мого народовладдя ставало де­далі важче, а то й зовсім не­можливо з суто технічних при­чин. Крім цього, народні збори поставали перешкодою для вті­лення інтересів панівної вер­хівки суспільства, що й зумо­вило виникнення нових форм безпосередньої демократії.

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на кілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. Саме в центуріях відбувалися за­гальні збори громадян. Рішення центурій формулювалось у від­повідності з волею більшості учасників зборів. Загальнодер­жавним визнавалося рішення, яке підтримувалося найбільшою кількістю центурій. При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість римських громадян, утворювали тільки од­ну центурію, а порівняно неве­лика кількість заможніх патриціїв поділялася на кілька центурій. Така організація суспільства за­безпечувала вирішальне значення голосів меншої частини громадян у винесенні загальнодержавних рішень. Але й у цьому випадку до ухвалення загальнообов'язкових рішень безпосередньо залучалися всі громадяни держави.

З розвитком і зростанням дер­жав, ускладненням їхніх полі­тичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загально­державного значення шляхом залучення до цих процесів усього населення, яке постійно примно­жувалося. Тим-то зароджується й поширюється інша форма на­родовладдя — представницька. Б сутність полягає в тому, що більшість загальнодержавних пи­тань уже вирішується не всіма громадянами, а лише певними групами. Ці групи й виступають повноважними представниками населення держави, від імені та за дорученням якого ухвалюють рішення, що стають обов'язко­вими до виконання. Якщо група представляє все населення дер­жави, тоді вона утворює загаль­нодержавний орган, який дістає право виступати від імені всієї держави й ухвалювати рішення, загальнообов'язкові на всій її території. Такі представницькі органи можуть називатися порізкому — парламент, народні або національні збори, конгрес тощо. В Україні представниць­ким органом, що уповноважений ухвалювати загальнообов'язкові в межах всієї держави рішення (закони), є Верховна Рада.

Практика виробила різні фор­ми здійснення безпосереднього народовладдя (прямої демокра­тії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори до ор­ганів державної влади та місце­вого самоврядування, а також ре­ферендум.

Термін «вибори» означає про­цес, у результаті якого певна су­купність людей, часто органі­зована в політичні об'єднання, шляхом голосування формує дер­жавний орган або заміщує ва­кантну виборну посаду. Утворе­ні в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх су­спільних функцій виступати від імені відповідної сукупності лю­дей і наділяються повноважен­нями приймати загально­обов'язкові рішення.

За допомогою виборів фор­мується значна частина органів державної влади та місцевого са­моврядування. Інакше кажучи, саме завдяки здійсненню актів виборів як форми безпосередньо­го народовладдя дістають мож­ливість функціонувати на закон­них підставах органи представ­ницької демократії.

Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де за­гальними зборами роду оби­ралися старійшини, а пізніше — й воєначальники. З часом про­цедура виборів ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була ство­рена класична теорія виборів. Її основні ідеї полягають у тому, що суверенітет невід'ємно на­лежить народові,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать