Співвідношення речового та зобов язального права

ПЛАН

Вступ……………………………………………………….…..3

1. Поняття речового права та види речей……………..………..4

2. Поняття зобов’язального права………………………………10

3. Співвідношення речового та зобов'язального права…….…13

Висновок…………………………………………………….…16

Список використаної літератури………………………….….18

ВСТУП

Римські юристи не розрізняли речових і зобов'язальних прав, а лише захист прав за допомогою речових позовів - actіones іn rem і особистих позовів - actіones іn personam[1] . Якщо суперечка виникала із приводу права на річ, то для захисту цього права застосовувався речовий позов, якщо ж приводом для позову були правові дії іншої особи, - то особистий позов. Наявність того або іншого права виводили з наявності позову. Якщо претор, вивчивши обставини справи, дійшов висновку, що дані правові відносини підлягають захисту, він давав відповідний позов (речовий або особистий), а якщо не давав, значить не було відповідного права. Позов стає основою, а право як би тільки наслідком: був захист, отже, було й право, не було захисту - не було й права.

Значно пізніше, коли позов був поставлений на відповідне йому місце, його надання стали виводити з наявного права. Спочатку з'ясовували, чи є право й тільки потім давали позов. Таким чином, з відповідних позовів (речових і особистих) стали розрізняти права речові й особисті. Якщо об'єктом права були речі, це речове право, якщо об'єктом прав були дії, що мають правове значення, то такі права стали називати особистими. Отже, римське цивільне право своїми об'єктами визнавало речі або дії, хоча класифікації майнових прав на речові й зобов'язальні римські юристи не приводять. Таке розмежування було розроблено пізнішими вченими на основі матеріалів римських юристів, що звернули увагу на розходження майнових прав: в одному випадку потреба в якій-небудь речі задовольнялася шляхом її придбання, в іншому - шляхом надання речі в тимчасове користування з умовою повернення власникові. Ці два різних способи задоволення у речі породжують зовсім різні правові відносини: а) речові, б) зобов'язальні. Так система майнових прав була розділена на дві більші групи - речові права й зобов'язальні права.

1. ПОНЯТТЯ РЕЧОВОГО ПРАВА ТА ВИДИ РЕЧЕЙ

Сукупність принципів, інститутів і норм, що сьогодні традиційно йменують речовим правом, регулює відносини із приводу майна, під яким розуміються предмети навколишнього світу, по своїй природі здатні бути предметами індивідуального людського розпорядження. У римській юридичній культурі не було спеціального позначення для цієї області права.

Усяке речове право представляє безпосередній юридичний зв'язок особи з речами, і всі члени співтовариства визнають цей зв'язок, обмежуючи тим самим власні домагання на той же предмет. Тому речове право - по своєму юридичному змісту - має абсолютний характер; речове право абсолютно в тому розумінні, що вимоги, що випливають із нього, адресуються безумовно й без винятку всім членам співтовариства й представляють відокремлення прав індивіда із приводу речі щодо всіх інших співчленів. Фактичний зміст речового права укладено в конкретні й цілком реальні але свої життєві прояви формах панування над річчю. Причому далеко не обов'язково, щоб пануючий суб'єкт витягав зі свого речового права прямі й безпосередні (а нерідко й взагалі які-небудь обумовлені) вигоди або блага матеріального характеру зі своїх відносин з річчю. У цьому змісті речове право непрагматично й має безумовний характер[2] .

Римські юристи не розробили визначення поняття речей. Вони широко користувалися цією категорією, ретельно регламентували правовий статус речей, їхні види, однак поняття не залишили. Проблема речей займала одне із центральних місць і в самому римському цивільному праві, і в присвяченій цій проблемі давньоримської юриспруденції. Багата казуїстика римських юристів із приводу речей дає можливість сформулювати загальне поняття про речі.

Річ - певна частина природи, що представляє якусь цінність для її власника. Ця частина природи може бути ізольована від іншої природи (наприклад, тварина, раб, будинок), а може бути й невіддільна від неї (наприклад, земля, вода, ліс). З погляду римського цивільного права речами визнавалося все, що оточувало людей, могло бути об'єктом речового права й містило в собі певну цінність. Однак ці ознаки зовсім не обов'язкові для визнання того або іншого об'єкта річчю. Так, розвинене римське цивільне право знало так звані безтілесні речі, тобто речі, які матеріального тіла не мали. Речами цивільне право визнавало те, що створено самою природою, і те, що створено працею людини. Однак поняття товару й речі в правовому змісті не збігаються. Товаром може бути об'єкт, що у момент продажу в природі ще не існує (наприклад, майбутній урожай, річ, що ще тільки буде виготовлена), а річчю визнається тільки те, що вже є, є в наявності в цей момент.

Навколишній матеріальний світ складається з певних речей. Їхнє різноманіття настільки велике, що встановити які-небудь критерії для їхнього розмежування просто неможливо, та й не завжди доцільно. Із цивільно-правової точки зору речі підрозділяються на ряд певних груп. Розподіл речей на відособлені групи обумовило їх різний правовий режим, що мав важливе значення. Деякі види речей залишилися сугубо римськими, інші групи надовго пережили римське право.

1. Найважливішим і сугубо римським розмежуванням речей на окремі види був їхній розподіл на ман

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать