Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини

Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини

Досліджуючи проблеми правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, слід, перш за все, виходити з того, що вони є різновидом більш широкого за обсягом поняття “правовідносини по соціальному забезпеченню”, які, в свою чергу, є різновидом правовідносин взагалі. Тому щодо їх співвідношення цілком застосовне правило про те, що в обсязі родового поняття завжди міститься обсяг видового поняття, але зміст родового поняття складає лише частину змісту видового поняття. Або, іншими словами, якщо родовому поняттю властива якась ознака, то цю ж ознаку ми обов’язково знаходимо у видовому понятті. Але не всі ознаки, властиві видовому поняттю, містяться в родовому понятті, оскільки окремі з них можуть бути властиві тільки йому. Тому правовідносинам по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини властиві ознаки як правовідносин взагалі, так і правовідносин по соціальному забезпеченню, як одного з видів правовідносин. У той же час, виділяючи правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини як самостійний вид правовідносин по соціальному забезпеченню, слід визнати наявність у них специфічних ознак. У зв’язку з цим, уявляється за доцільне визначити поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини на підставі попереднього аналізу ознак, властивих більш широким за змістом поняттям – правовідносин взагалі і правовідносини по соціальному забезпеченню, зокрема.

Визначення загального поняття правовідносин є предметом науки загальної теорії права. Над цією проблемою працювали такі відомі вчені як Р.О. Халфіна, С.Ф. Кечек’ян, Н.Г. Александров, Ю.Г. Ткаченко, С.С. Алексєєв, В.М. Протасов і багато інших. Традиційно правовідносини визначаються як урегульовані правом суспільні відносини, тобто як результат правового регулювання [1]. Однак, на даний час таке трактування все частіше зазнає критики. Так, В.М. Протасов вважає, що правові норми регулюють не суспільні відносини, а поведінку людей, що далеко не одне й те ж. Він розглядає правовідношення не як результат правового регулювання, а його засіб. С.С. Алексєєв визначає правовідношення як зв’язок між суб’єктами, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Не розглядаючи докладно всі концепції вчення про правовідносини, вважаємо за доцільне взяти за основу класичне визначення правовідносин як суспільних відносин, урегульованих нормами права [2], тобто як результату правового регулювання. При цьому в літературі вказується, що правовідношення – це складний юридичний зв’язок, що характеризується наступними елементами: суб’єктами, об’єктом та змістом (суб’єктивними правами і юридичними обов’язками суб’єктів стосовно об’єкта та одне одного) правовідносин. Крім того, у зв’язку з правовідносинами окремо досліджуються юридичні факти – обставини, з якими пов’язане життя правовідносин, їхній рух – виникнення, зміна та припинення.

Як вже відзначалося вище, оскільки правовідносини по соціальному забезпеченню є одним з видів правовідносин взагалі, то їм властиві ті ж самі ознаки, а точніше – ті ж самі елементи, що й правовідношенню взагалі. Отже, наведене вище визначення правовідносин буде повною мірою охоплювати і поняття правовідносин по соціальному забезпеченню. І хоча серед правовідносин по соціальному забезпеченню також виділяють різні їх види, однак як слушно відзначив І.В. Гущин “окремі відносини по соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню, виявляючи специфічні особливості і відмінності, мають загальну природу, риси, властивості, сторони, характерні для вольових суспільних відносин по соціальному забезпеченню громадян у цілому”. Існування такої групи суспільних відносин дозволило В.С. Андрєєву зробити висновок про існування самостійної галузі права – права соціального забезпечення. Він запропонував відносити до предмета права соціального забезпечення ті суспільні відносини, які відповідають наступним критеріям: одним із суб’єктів цих відносин є громадянин, а іншим держава в особі її органів управління, наділених державою відповідними повноваженнями; відносини між цими суб’єктами носять аліментарний характер, причому зобов’язаною надавати відповідні види забезпечення виступає держава; за допомогою цих відносин здійснюється забезпечення за рахунок Фонду, коштів, що асигнуються на освіту та охорону здоров’я. О.Є. Мачульська відзначає, що названі В.С. Андрєєвим критерії зберігають свою наукову цінність і в сучасний період. У той же час окремі автори вказують на те, що така характеристика предмета даної галузі права не враховує тих об’єктивних змін, що відбулися за останні роки в системі соціального забезпечення в зв’язку з переходом від єдиної державної системи соціального забезпечення до двох основних організаційно-правових форм соціального забезпечення: соціального страхування (обов’язкового і добровільного) і державної соціальної допомоги і соціального обслуговування.

У зв’язку з цим, на наш погляд, постала нагальна необхідність дослідження ознак сучасних правовідносин по соціальному забезпеченню, з тим, щоб на цій підставі і з урахуванням попередніх досягнень науки права соціального забезпечення дати характеристику даних правовідносин, адекватну їх сучасному стану. І, слід відзначити, такі дослідження вже проводяться