Забезпечення прав і свобод людини та громадянина: умови, чинники, соціально-правовий механізм

У соціології поняття «суспільство» визначається як «цілісна єдність, яка складається з людей, соціальних зв’язків між ними, взаємодій та відносин, що мають усталений характер й відтворюються в історичному процесі, переходячи із покоління в покоління» [8]. У юриспруденції прикладом визначення поняття «суспільство» може слугувати точка зору професора О.Ф. Скакун: «Суспільство – система взаємодії людей, які пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ та встановлюють межу поведінки в загальних інтересах за допомогою соціальних норм» [9, с. 63].

Під соціальною системою розуміють «…впорядковане ціле, що має складну організацію і включає окремих індивідів (людей) та соціальні спільності, які об’єднанні різноманітними зв’язками та взаємовідносинами» [10, с. 322]. Як єдине ціле соціальна система функціонує на підставі її головного призначення – забезпечення виживання. У соціальній системі чітко виділяються дві основні функції: 1) збереження системи, її стійкого стану; 2) вдосконалення системи, її оптимізація. Основними підсистемами соціальної системи вважаються: політична, економічна, правова, культурна (духовна), які (як і елементи) пов’язані між собою причинно-наслідковими та функціональними зв’язками. Оскільки соціальна система постає складно організованою впорядкованою цілісністю, яка складається з відповідних підсистем – політичної, економічної, правової та ін., то виходячи з головних принципів системного підходу, жодній з них не можна надавати перевагу (вони є рівнозначними), а їхня взаємодія забезпечує існування системи як цілого. Діяльність кожної із підсистем спрямована на реалізацію загальної цілі, але в межах своєї функції. Таким чином, кожна із підсистем сприяє досягненню загально соціальної цілі суспільства – досягнення суспільного порядку, в умовах якого належно функціонують всі підсистеми та соціальна система в цілому, здійснюється розвиток суспільства.

Зазначимо, що для ефективного функціонування соціальної системи важливим є визначення належної функціональної організації, тобто порядку та послідовності у виконанні системою необхідних їй дій, спрямованих на досягнення найближчих чи віддалених цілей [1, с. 132]. Серед головних пріоритетів, які обумовлюють розвиток суспільства (як світового, так і кожної країни), постають завдання реалізації демократичних цінностей, визначених на світовому рівні – резолюціями та деклараціями ООН, інших міжнародних організацій та об’єднань держав; на державному рівні – нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Перш за все, це права й свободи людини та громадянина, забезпечення належного рівня їх реалізації та гарантування їх дотримання з боку усіх суб’єктів соціальної системи. Виходячи із тенденцій розвитку соціальної системи, суспільної думки, наукових досліджень в галузі теорії держави та права, можна зробити висновок, що необхідною умовою вирішення цього завдання постає формування громадянського суспільства та розбудова правової держави.

У роботі [9, с. 63] наводиться наступне визначення громадянського суспільства – це «…система взаємодії вільних та рівноправних громадян держави у межах права, добровільно сформованих об’єднань громадян, які знаходяться у відносинах конкуренції та солідарності, без посереднього втручання держави, яка покликана створювати умови для їх вільного розвитку». Слід зазначити, що необхідність формування громадянського суспільства детермінована розмежуванням прав людини та прав громадянина. Права людини забезпечуються громадянським суспільством, а права громадянина – правовою державою. Громадянське суспільство постає необхідною умовою розбудови правової держав, оскільки характер та спрямованість взаємодії суспільства та держави значною мірою залежать від рівня розвитку громадянського суспільства та його інститутів.

Правову державу характеризують перш за все: 1) верховенство права та закону; 2) забезпечення гарантій прав і свобод громадян, високій рівень захищеності особистості; 3) взаємна відповідальність громадянина та держави; 4) розподіл влади; 5) рівність усіх перед законом та судом. Безперечно, найважливішим питанням постає визначення характеру та форми взаємодії між громадянським суспільством та державою. Дослідження показали існування різноманітних підходів щодо співвідношення понять громадянського суспільства та держави [9, с. 65]. У першому підході відстоюється думка про те, що держава та громадянське суспільство тотожні як соціальні системи; у другому – перевага віддається державі, яка контролює громадянське суспільство; у третьому – навпаки, вважається, що саме держава повинна виконувати допоміжну, службову роль стосовно до громадянського суспільства. Українське суспільство також визначило своє прагнення до формування громадянського суспільства та правової держави. У ст. 1 Конституції України наголошено, що «Україна є суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава» [2].

В Конституції України у статті 3 наголошено: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [2]. Таким чином, Конституція вимагає від держави, в першу чергу, забезпечити гарантії щодо прав і свобод людини.

Вважалося за доцільне також навести існуюч