Конституційні засади української державності та еволюція політичної системи

Конституційні засади української державності та еволюція політичної системи

1. Загальні відомості про Україну

Україна – слов’янська держава у Східній Європі, демократична президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент, вищий законодавчий орган – Верховна Рада. Політичні партії – приблизно 120 партій різного ідейного спрямування. Прапор – дві однакові за шириною горизонтальні смуги – верхня блакитна, нижня жовта. Герб – тризуб. Державна мова – українська. Грошова одиниця – гривня. Столиця Київ (2,65 млн. мешканців у 2000 р.). Населення – 49,3 млн. мешканців (1 січня 2001 р.) (82 мешканці на км2); українці – 73 %, росіяни – 22 %, білоруси і євреї по 1 %; за віросповіданням – в основному православні християни, в західному регіоні частина населення – греко-католики, є також римо-католики, мусульмани, ламаїсти, представники різноманітних сект. Міське населення – 68 %. Найбільші міста (млн. мешканців у 2000 р.): Харків (1,5), Дніпропетровськ (1,103), Донецьк (1,05), Одеса (1,011), Запоріжжя (0,848), Львів (0,788). Приріст населення від’ємний. Територія – 603,7 тис. км2, адміністративно-територіальний поділ: 24 області й АР Крим. Більша частина території (95 %) рівнинна з серед. висот. над рів. моря 175 м. У рівнинній частині переважають низовини. На височини припадає 1/4 площі. На заході знаходяться гори Карпати (максимальна висота – 2061 м – г. Говерла), на півдні Кримського півострова – Кримські гори з максимальною висотою 1545 м (гора Роман-Кош). Клімат помірний, теплий континентальний, на південному узбережжі Криму субтропічний; 14 % території займають ліси, 21 % території забруднено ізотопами цезію (після аварії на Чорнобильській АЕС). Корисні копалини: залізна руда, уран, кам’яне вугілля, графіт, кам’яна сіль, будівельні матеріали.

Україна – індустріально-аграрна країна. Промисловість: основа електроенергетики – ТЕС, ГЕС, АЕС, гірничодобувна, чорна і кольорова металургія, багатогалузеве машинобудування (енергетичне, транспортне, технічне, суднобудування, виробництво автомобілів, тракторів, літаків, тролейбусів), приладобудування, легка, текстильна, харчова, хімічна промисловість представлена майже всіма галузями. Сільське господарство має сприятливі умови: рослинництво (62 % валової продукції: зернові, картопля, цукрові буряки, кормові і технічні культури – соняшник, льон, хміль, тютюн). Тваринництво: скотарство, свинарство, вівчарство. Розвинена транспортна мережа: протяжність залізниць – 22,3 тис. км, шосейних шляхів з твердим покриттям – 116,7 тис. км, річкових шляхів – 4,5 тис. км, мережа нафто- і газопроводів. Морські порти: Одеса, Херсон, Маріуполь, Миколаїв. Зовнішньоторговельні зв’язки з 180 країнами. Експорт: чорні метали, автобуси, літаки, тепловози, тваринне масло, рослинна олія, цукор. Імпорт: нафта і нафтопродукти, природний газ, кольорові метали, ліс і лісоматеріали.

Історична довідка. Перші сліди перебування людини на території України відносяться до раннього палеоліту (с. Амбросіївка в Приазов’ї, Житомирська стоянка). В пізньому палеоліті (35-10 тис. р. тому) була заселена вся територія України. В епоху неоліту, в мідний і бронзовий вік відбувався перехід від збиральництва та риболовства до землеробства і скотарства. Перехід до землеробства пройшов протягом IV-II ст. до н.е. (Трипільська культура). В наступні століття формувалися етнічні та культурні общини. Серед них – кімерійці (відомості про них є в давньогрецьких і ассирійських джерелах).

На початку І тис. До н.е. їх підкорили племена скіфів, що переселилися з Азії. В VІІ ст. до н.е. вони утворили в степах Причорномор’я ранньокласову державу – Скіфію. В середині І тис. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникли античні рабовласницькі міста-держави (Ольвія, Тір, Херсонес Тавричний, Пантикапей). Найбільшої могутності вони досягли в період Боспорського царства (V ст. до н.е. – ІV ст н.е.). В кінці І тисячоліття до н.е. – на початку І тис. н.е. лісові і лісостепові райони заселяли племена зарубинецької і черняхівської культур, які підтримували торговельні відносини з Римською імперією та Візантією. В ІІІ – VI ст. в Північне Причорномор’я проникають численні племена, що були втягнуті в процес “великого переселення народів” (готи, гуни, печеніги та ін.). В ІV-VІІ ст. в Середнє Подніпров’я проникає союз слов’янських племен антів, а пізніше русів або росів. Назва “Русь” пізніше розповсюджується на всі східні слов’янські племена. При розпаді первіснообщинного ладу формуються племенні союзи полян, северян, древлян, білих хорватів, дулібів, уличів, тиверців, які з часом перетворюються в князівства. Найбільш могутні з них – Київське і Новгородське – в ІХ ст. об’єдналися в давньоруську державу – Київську Русь. В 988 р. при князі Володимирі Святославовичу було прийнято християнство східного обряду, що підсилювало владу князів. Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) була однією з наймогутніших держав, в якій налічувалось до 200 міст. До її складу входило багато князівств, північно-східні з яких (Московське, Ростово- Володимиро-Суздальське) пізніше заклали основи формування Московської, потім Російської, держави.

Негативним явищем в розвитку Київської Русі, як і багатьох інших держав Європи, була феодальна роздробленість. Вона призвела до того, що Київська Русь не змогла протистояти монгольській навалі (1238 – 1240). Всі міста були зруйновані (Київ у 1240 р.). На довгі роки встановилось татаро-монгольське іго. Всі князі призначались ханом