Причини й умови скоєння конкретного злочину

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ КОМПЛЕКСУ

«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

Реферат з дисципліни

«КРИМІНОЛОГІЯ»

на тему:

«ПРИЧИНИ І УМОВИ СКОЄННЯ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ»

Варіант – 8

Виконала:

студентка групи 459

факультет післядипломної освіти

спеціальності «Правознавство»

Ібатуліна Катерина Камільївна

Перевірив:

старший викладач

Коновалов Володимир Васильович

Миколаїв 2009р.

План

Вступ.

1. ПОНЯТТЯ ПРИЧИН ТА УМОВ СКОЄННЯ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ.

2. ПОНЯТТЯ КОНКРЕТНОЇ ЖИТТЄВОЇ СИТУАЦІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ У ВЧИНЕННІ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ

3. ВЗАЄМОДІЯ ОСОБИ І СЕРЕДОВИЩА ЯК ПРИЧИНА ВЧИНЕННЯ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ ТА ОБСТАВИНИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВЧИНЕННЮ ЗЛОЧИНІВ

Висновок

Використана література

ВСТУП

Проблема причин і умов злочинів є однією з центральних у кримінологічній науці, але до цього часу вона не знайшла однозначного вирішення. Одні вчені (їх переважна більшість) під причинами і умовами злочинів мають на увазі якісь негативні обставини суспільного життя. При цьому одним і тим самим обставинам різні автори надають неоднакового значення. Наприклад, пияцтво вважають то причиною злочинів, то їх умовою, то супровідним явищем. Інші кримінологи (їх меншість) до причин злочинів відносять дрібно-буржуазні індивідуалістичні традиції, звички, інтереси й мотиви, де первинним елементом виступає мотивація злочинів.

Що ж потрібно розуміти під причинами злочинів, а що під їх умовами, в чому полягає відмінність між ними? На жаль, треба констатувати, що у кримінологічній літературі на ці питання немає чіткої відповіді, мають місце їх переплутування чи підміна одного з них іншим. Зрозуміло, будь-яке наукове дослідження передбачає, насамперед, орієнтування в тих поняттях, якими доводиться оперувати. Такі поняття, як причини і умови злочинів, є конкретизацією аналогічних категорій діалектики. Тому без належного з'ясування змісту філософських категорій «умова» і «причина» не може бути й мови про їх правильну інтерпретацію і застосування в кримінології.

Причинні зв'язки є одним з різновидів відношень детермінації, яка являє собою такий спосіб взаємодії, за якого виникнення одного явища визначається, опосередковується іншими явищами. Відношення детермінації на одній стороні має різні детермінуючі чинники (детермінанти), а на другій — детермінований (похідний) результат. Процес детермінації містить такі елементи: 1) умови; 2) діяльність (причина); 3) дія (наслідок, результат). Перші становлять сукупність тих безпосередніх чинників (факторів), від наявності яких залежать виникнення, існування, зміна або зникнення даного явища. Те чи інше явище виникає там і тоді, де й коли визріли відповідні передумови, й існує остільки, оскільки є певні умови. Характерною особливістю умов як моменту процесу детермінації є те, що вони самі по собі не можуть перетворитися в нову дійсність (наслідок); вони лише роблять її можливою.

Від поняття «умови» слід відрізняти поняття «середовище», яке включає не тільки чинники (фактори), що виступають умовами, а й чинники нейтральні, які тільки співіснують з певним явищем. Це положення особливо важливе для кримінологічних досліджень, бо в будь-якому соціальному середовищі треба виявити як криміногенні фактори, що є умовами вчинення злочинів, так й інші фактори — нейтральні або ті, що протистоять криміногенним.

Тому, метою даної роботи є висвітлення питань, що стосуються причин та умов вчинення конкретного злочину, а також життєвої ситуації як обставини вчинення злочину.

1. ПОНЯТТЯ ПРИЧИН ТА УМОВ СКОЄННЯ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ

У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не має однозначного трактування. Ними деякі автори називають:

1) ан­тигромадські погляди певного кола осіб;

2) зовнішні обставини, що сформували ці погляди;

3) різні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії.

Саме по собі це не викликає заперечень, але є занадто загальним. Намагаючись конкре­тизувати це поняття, одні кримінологи у якості причини окремого злочину вказували на дефекти індивідуальної правової свідомості; інші — на "пережитки минулого" у свідомості й поведінці, непра­вильні погляди та уявлення; треті — на наявність у свідомості окре­мих осіб антисуспільної установки; четверті — на егоїзм, кар'єризм, корисливе ставлення до державної чи колективної власності. Але за такого підходу незрозуміло, чому в окремих осіб деформується сві­домість, стаючи антисуспільною, які інші властивості (якості) особи впливають на злочинну поведінку і, нарешті, яка ж роль соціальних факторів, що власне формують свідомість особи злочинця [1, с. 68].

Особливістю кримінологіч­ного підходу є розгляд злочинної поведінки як процесу, що розвива­ється у часі та просторі, який включає не лише зовнішні прояви кримінальних дій, їх юридичні ознаки, а й попередні соціально-психологічні явища, що визначають генезис злочину. Проте з цього зовсім не випливає, що злочин перестає бути самим собою або що він може бути вчинений поза свідомістю і волею індивіда, який во­лодіє правосуб'єктн

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать