Теорія і методологія дослідження управління

Реферат на тему

Теорія і методологія дослідження управління

Важливою складовою теорії є поняття, в яких зосереджено наше наукове знання про природу і сутність явища, відображені характерні закономірності й зв'язки. Поняття - це форма наукового мислення, форма пізнання реальної дійсності. Через систему понять виражається зміст теорії. Без чітких, науково обґрунтованих понять немає і не може бути наукової теорії. У цій системі виділяються категорії, що є максимально широкими, фундаментальними поняттями, що концентрують знання про найсуттєвіші сторони і властивості об'єкта, який досліджується, його закономірні зв'язки і відносини. Поняття не можуть бути раз і назавжди дані, вони постійно розвиваються, вдосконалюються при заглибленні у пізнання дійсності. Тільки оволодівши науковими поняттями, дослідник може науково осмислити процеси реальної дійсності, зрозуміти тенденції, перспективи їхнього розвитку. Серед управлінських понять і категорій є такі, які генетично походять з інших галузей знань, особливо філософії, кібернетики, психології, соціології, етики, моралі тощо.

При цьому важливо враховувати зауваження Гегеля, що «та дефініція, з якої якась наука починає абсолютно з самого початку, не може містити нічого іншого, крім певного коректного вираження того, що як відоме і загальновизнане уявляють собі як предмет і мету цієї науки». Природа поняття гнучка, весь час у русі, синтезується у більш глибокі і змістовні поняття.

Для понятійного апарату, дефініцій теорії управління характерні нечіткість, невизначеність, надмірна дискусійність, що негативно впливає на розвиток науки і суспільної практики (вище наводився приклад щодо визначення поняття «державне управління»). Хоча ми й усвідомлюємо, що поняття має відносний характер і будь-яке визначення віддзеркалює предмет не повністю, частково, однобічно, однак це не применшує значення наукової теорії, створення якої є не самоціллю, а методологічною основою практичної діяльності людей, її визначення не надумані, а детерміновані життям, практикою.

Ідеальне є матеріальним, пересадженим у людську голову і перетвореним у ній. Йдеться про конкретні реалії, й процес пізнання рухається від абстрактного, однобічного до конкретного, до внутрішньої єдності наших знань про той чи інший предмет. «Хто мислить абстрактно?» - запитав Гегель сам у себе і відповів: «Неосвічена людина. Той, хто мислить абстрактно, не може і не хоче помітити взаємозв'язок різноманітних аспектів предмета, що розглядається; конкретність об'єктивної реальності не лежить на поверхні, а є результатом багатоетапного аналізу і наступного синтезу, вона є синтезом багатьох визначень і у підсумку є єдністю різноманітного. Таким є науковий шлях пізнання явищ і процесів об'єктивної дійсності».

Об'єктивність пізнання є одним із наріжних положень філософії Гегеля. «Оскільки думка прагне скласти собі поняття про речі, то це поняття, а отже, і його безпосередні форми - думка і висновок не можуть складатися з визначень і відносин, що чужі зовнішнім речам». Хоча Гегель у поняття об'єктивності думки вкладав ідеалістичний зміст, сама ідея про об'єктивність логічних форм мислення є, безперечно, правильною.

Отже, наукова теорія, у тому числі управління, узагальнює, синтезує в концентрованому, узагальненому вигляді практичну (виробничу) діяльність людей як процес перетворення матеріального в ідеальне, тобто сутність і зміст теорії розкривається через процес пізнання. Оцінюючи ту чи іншу теорію (як предмет нашого дослідження - теорію державного управління), потрібно визначати, наскільки ефективно вона виконує властиві їй основні функції - гносеологічну, прогностичну, аксіологічну.

Сама по собі наукова теорія не реалізується, вона є тільки науковою методологічною основою практичної діяльності людей, що повинні бути озброєні теоретичними знаннями і водночас мати найновіші практичні навички, вміти поєднувати теорію з практикою. При цьому теоретичне узагальнення практичної діяльності у свою чергу збагачує і розвиває теорію. Всіх цих компонентів, якостей як в умовах ринкових відносин потрібна нова концепція управління, котра виходила б з об'єктивних законів ринку, враховувала специфічні умови становлення Української держави. Йдеться про створення власної науки управління, яка вивчала б внутрішні закономірності управлінської діяльності перехідного періоду й подальшого розвитку українського суспільства.

Наука управління покликана передусім досліджувати систему соціального управління, природу та зміст його функцій, форми і методи управлінської діяльності, взаємозв'язок між ними, організацію управлінської праці у різних сферах. Сам процес управління як реальна дійсність не входить до системи науки, а є об'єктом наукового пізнання, що відображається у свідомості дослідника у формі його теоретичної моделі з відповідними теоріями, науковими законами розвитку, ідеями, що і утворюють систему наукового знання. Лише у системі знань ми можемо отримати уявлення про реальний предмет. «Предмет, - писав Гегель, - без мислення і пізнання є певне уявлення або навіть лише назва; лише у визначеннях мислення і поняття він є тим, що він є». Сутність не сприймається людиною безпосередньо, а віддзеркалюється у свідомості в процесі пізнання, створення системи теоретичного знання, «...а коли б форма прояву і суть речей безпосередньо збігалися, - писав К. Маркс, - то будь-яка наука була б зайвою..