Особливості призначення неповнолітньому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням

Особливості призначення неповнолітньому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням

На практиці нерідко зустрічаються такі випадки, коли з урахуванням обставин вчинення конкретного злочину та даних про особу винного (зокрема, і неповнолітнього), призначення такій особі навіть найменшого покарання, передбаченого у санкції відповідної статті Особливої частини КК України, було б занадто суворим і суперечило б принципу гуманізму, а також не забезпечило б досягнення цілей покарання. Саме тому в кримінальному законодавстві (ст. 69 КК України) існує інститут призначення особі більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, який формально є певним виключенням із п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України про призначення покарання виключно у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України. За своїм соціальним змістом цей інститут втілює принципи гуманізму та індивідуалізації покарання в кримінальному праві. Положення ст.69 КК України повною мірою поширюються і на неповнолітніх.

Юридичними підставами призначення неповнолітньому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом є наявність наступних умов: 1) особа визнається винною у вчинені будь-якого злочину. Слід зазначити, що своїм рішенням № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційний Суд України визнав таким, що суперечить Конституції положення ч.1 ст.69 КК України в частині, яка унеможливлювала призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом, у випадку вчинення злочину невеликої тяжкості [3, с.105]. Раніше таке законодавче положення пояснювалося, як правило, несуворим характером санкцій за вчинення злочинів невеликої тяжкості, а також широкими можливостями у таких випадках звільнення особи від кримінальної відповідальності або від покарання. На думку В. Скоморохи, скасоване положення ч.1 ст.69 КК України суперечило принципу справедливості, ставлячи осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості в гірші умови, порівняно із іншими злочинцями. В цьому контексті наведена думка видається доволі слушною, як і саме рішення Конституційного Суду. 2) у справі наявні декілька (тобто, дві або більше) обставини, що пом’якшують покарання; 3) ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого винним злочину; 4) наявні дані про особу неповнолітнього характеризують його з позитивного боку; 5) на підставі цього суд робить висновок про явну суворість та несправедливість призначення покарання у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України.

Таким чином, для застосування ст. 69 КК України суд повинен встановити наявність щонайменше двох пом’якшуючих покарання обставин: при цьому це можуть бути як ті з них, які прямо зазначені в ст.66 КК України, так й інші, якщо суд визнає їх такими, що пом’якшують покарання [246, с. 266-268]. При цьому сама по собі наявність у справі якоїсь обставини, що обтяжує покарання, не є абсолютною перешкодою для призначення більш м’якого покарання за ст. 69 КК України, хоча цей факт повинен бути врахований при аналізі даних про особу винного. В будь-якому випадку наявні пом’якшуючі обставини повинні суттєво знижувати ступінь небезпечності вчиненого неповнолітнім злочину (наприклад, з’явлення із зізнанням та щире каяття неповнолітнього, який вчинив крадіжку від впливом дорослого підбурювача). Формулювання ст. 69 КК України про те, що ці обставини “істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину” є оціночним, тобто його зміст залежить від обставин конкретної справи. М.І. Бажанов вважає, що істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину означає, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б у цьому випадку явно недоцільним [7, с.378]. В цілому схожими є міркування з приводу цього інституту і російських вчених. Так, Т.О. Леснієвські-Костарева вважає, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, можливе при наявності виключних обставин, які характеризують обставини справи, при цьому виключними можуть бути визнані як окремі пом’якшуючі обставини, так і їх сукупність. Суд також повинен оцінити цілі та мотиви злочину, роль винного, його поведінку під час та після вчинення злочину, дані про особу винного [3, с.123].

Важливо підкреслити, що для застосування ст. 69 КК України неповнолітній повинен позитивно характеризуватися як особистість (наприклад, раніше він не притягався до кримінальної відповідальності, добросовісно працює або вчиться, добра характеристика з місця навчання тощо), що в сукупності із іншими даними має свідчити про те, що призначення такому неповнолітньому навіть мінімального покарання у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України є занадто суворим. П.Л. Фріс говорить у цьому зв'язку про суттєво менший ступінь суспільної небезпеки особи винного порівняно із іншими злочинцями, що скоїли злочини цього виду [7, с.324]. При цьому дані про особу винного можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані із вчиненим злочином. При врахуванні особи винного беруться до уваги: зразкова поведінка в побуті як до, так і після вчинення злочину, позитивна характеристика, сприяння у розкритті злочину. В усіх таких випадках повинні бути встановлені такі позитивні дані про особу винного, які дають суду можливість дійти обґрунтованого припущення про те, що призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, буде цілком достатнім для досягнення його цілей. Л.М. Кривоченко акцентує увагу на тому, що загальний напрямок при призначенні покаранн