Порівняльний аналіз внутрішніх функцій радянської та пострадянської України

внутрішня функція держава суспільство

Для з’ясування проблеми становлення та розвитку функцій держави, потрібно звернутись до питання класифікації функцій, яка здійснюється лише у тому випадку, коли чітко визначений критерій класифікації, “істотна ознака, яка буде покладена в її основу, і суворо дотримані правила поділу обсягу поняття” [2, с. 223].

У сучасних демократичних державах зміст поділу функцій на основні та неосновні (що “виражають класову сутність” та випливають із необхідності здійснення “загальних справ”) втрачається. Внутрішні функції як стратегічні напрями діяльності держави всі є основними і одночасно всі вони випливають із природи “загальних справ”, орієнтовані на зняття суперечностей, конфліктів, пошук рівноваги і добробуту суспільства.

Особливості становлення та розвитку внутрішніх функцій української держави як демократичної, соціальної, правової, можна зрозуміти лише порівнюючи їх із класифікацією функцій радянської держави – держави диктатури пролетаріату та загальнонародної держави, наступницею якої є сучасна українська держава.

Концепція радянської держави та права мала струнку теорію функцій держави, яка розкривала зміст, сутність, завдання соціалістичної держави. Вчення про функції радянської держави особливо широко використовувалось для характеристики діяльності соціалістичної держави – її ролі як головного інструменту розбудови соціалізму, придушення опору експлуататорських класів, організації народного господарства, підтримки національно-визвольних рухів тощо. При цьому функції соціалістичної держави тісно пов’язувались із класовою сутністю самої держави, керівною роллю комуністичної партії, пануванням робітничого класу, соціалістичною власністю, тощо. Зокрема, вчені вважали, якщо головні напрями діяльності держави і система, що забезпечує їх функціонування, змінюються залежно від змін класової сутності і форми держави, то й для розкриття цієї залежності найбільш прийнятним може бути класова характеристика функції держави.

Еволюцію функцій сучасної української держави можна глибше зрозуміти порівнюючи їх також з головними напрямами діяльності пролетарської держави, що мала основну внутрішню функцію – придушення опору експлуататорських класів. Це була єдина і визначальна функція пролетарської державності. Тривалість існування цієї функції та її реалізація ставилась залежно від особливості розвитку класової боротьби в країні, від існування експлуататорських класів. Але, після знищення “експлуататорських класів ця “тимчасова функція пролетарської державності” була пристосована до потреб радянського тоталітарного режиму для боротьби з будь-якими “антисоціалістичними” угрупованнями, “ворогами народу”, з “дисидентами” і згодом перетворилась у постійну функцію терору і репресій влади щодо власного народу.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р., яка проголосила перемогу соціалізму, радянська соціалістична держава поставила нові завдання, які потрібно розв’язувати лише за допомогою основних внутрішніх функцій держави в нових історичних умовах. Йдеться, зокрема, про одну функцію – господарсько-організаторську і культурно-виховну.

Тільки наприкінці 1955 р. радянські вчені поставили питання про поділ цієї функції на дві окремі самостійні функції – господарсько-організаторську та культурно-виховну [1, с. 17].

Найбільш розгорнуто тему класифікації функцій соціалістичної загальнонародної держави дослідив М.В. Черноголовкін у праці “Теорія функцій соціалістичної держави” [2]. Він зазначав, що для науки про державу проблема її функцій – одна з самих значних. Це пов’язано з тим, що вимоги наукового керівництва суспільством з боку держави, потребують наукового обґрунтування і вдосконалення основних напрямів діяльності держави, які покликані розв’язувати нагальні завдання.

З розвитком суспільства, появою нових більш складних завдань, які має розв’язувати радянська держава, з’явилися й нові функції. Термін “функція”, вважав М.В. Черноголовкін, вживається в теорії держави в різних значеннях: законодавча функція, функція управління, судова функція і т.д. Вона виражає класову сутність, основні напрями (і сторони) діяльності держави щодо розв’язання історичних завдань, поставлених перед нею на головних етапах її розвитку [7, с. 8].

Він підкреслював, що функції радянської держави мають об’єктивний характер і їх здійснення є обов’язковим і необхідним для існування і нормального розвитку держави. Коли держава відмовляється від реалізації притаманних їй функцій, для неї виникає загроза переродження. Водночас не всі сторони фактичної діяльності держави точно відповідають її функціям, що призводить до зниження темпів розвитку держави, здійснення не властивої їй діяльності.

М.В. Черноголовкін вирізняв такі основні внутрішні функції загальнонародної держави: господарсько-організаційну, культурно-виховну, функцію регулювання міри праці і міри споживання, функцію придушення опору повалених експлуататорських класів, функцію охорони соціалістичного правопорядку. І зовнішні функції – дружби, братерського співробітництва і взаємодопомоги країн світової системи соціалізму, функції оборони країни від небезпеки зовнішнього нападу, функції забезпечення миру і мирного співіснування держав з різним соціально-політичним ладом, функції підтримки національно-визвольного руху і багатостороннього співробітництва з країнами, що розвиваються. При цьому він підкреслював, що всі основні функції – це об’єктивно необхідні на