Поняття, історичний розвиток та правові засади права інтелектуальної власності

РЕФЕРАТ

Поняття, історичний розвиток та правові засади права інтелектуальної власності

Визначення поняття інтелектуальної власності, дослідження історичного розвитку її правової охорони та сучасних тенденцій розвитку законодавства у цій сфері - ось ті перші питання, без яких є неможливим правильне застосування законодавства. Посадовим особам, яких наділено правом складання адміністративних протоколів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності та здійснення провадження у відповідних справах, необхідно мати той мінімум теоретичних знань про інтелектуальну власність, який дав їм можливість легко орієнтуватися у масиві правових норм, які передбачають захист інтелектуальної власності, своєчасно реагувати на порушення прав інтелектуальної власності, а також боротися з такими правопорушеннями.

У науковій і спеціальній літературі термін “інтелектуальна власність" різними авторами не завжди трактується однозначно. Розуміння цього поняття ускладнюється тим, що законодавець також закріплює нечіткі формулювання, які неоднозначно виражено навіть у міжнародно-правових актах щодо охорони інтелектуальної власності. Крім того інтелектуальна власність - це “об’єкт правої охорони”, а не річ і не “сукупність прав”, обтяжена зобов’язальними характеристиками. Інтелектуальна власність є спорідненою “безтілесної речі”, на яку людина має природне право, що за своєю природою є таким самим, як, скажімо, право на “життя”, “здоров’я" або інші подібні об’єкти природно-правової охорони [1, с.16].

Саме це значно ускладнює доктринальне розроблення поняття “інтелектуальна власність”, а також усвідомлення її сутності.

Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятою 14 липня 1967 року, вперше на законодавчому рівні було закріплено поняття “інтелектуальна власність”.

Остаточно термін “інтелектуальна власність" у сучасне українське законодавство було впроваджено після прийняття у 1996 році Конституції України.

Хоча у стаття 41 КУ, яка закріплює свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, які виникають з огляду на різні види інтелектуальної діяльності, не розкрито зміст зазначеного поняття, у ній підкреслено, що “інтелектуальна власність" охороняється законом [2].

Узагальнене законодавче поняття інтелектуальної власності закріплено у статті 418 ЦК України,відповідно до якої під інтелектуальною власністю розуміють право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом [3].

Як бачимо, законодавець пішов шляхом використання поняття “інтелектуальна власність" у збірному значенні, розуміючи під нею права як майнового, так і особистого характеру на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них об’єкти, конкретний перелік яких встановлюється законодавством з урахуванням прийнятих міжнародних актів.

Трактування терміна “інтелектуальна власність" у сучасній юридичній науці характеризується існуванням, конкуренцією та поєднанням різнихтеоретичних концепцій інтелектуальної власності. Представниками провідних наукових шкіл наведено чимало класифікацій теорій права інтелектуальної власності, кожна з яких має як переваги, так і недоліки. Так, В.Д. Базилевич виокремлює у сучасній дискусії щодо права інтелектуальної власності теорію права власності, теорію особистих прав, теорію інтелектуальних прав [4, с.116-117].

У своїй монографії “Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект” відомий цивіліст Р.Б. Шишка всі теорії поділяє на певні групи суб’єктивних прав:

1. Теорія виключних прав, яка відносить права автора до суб’єктивних прав, що полягають у можливості використання будь-яким не забороненим законом способом результату інтелектуальної діяльності й у сукупності специфічних особистих немайнових прав, пов’язаних зі створенням творчого результату.

2. Концепція інтелектуальної власності, що відносить сукупність досліджуваних нами прав до класу речових.

3. Теорія особистості, що розміщує права автора переважно у класі особистих.

4. Теорія інтелектуальних прав, що називає авторські та патентні права правами особливого роду (sui generis), що заходяться за межами класичного розподілу цивільних прав на речові, зобов’язальні й особисті [5, с.126].

Як відомо, на сьогодні у світовій цивілістичній науці переважають дві концепції інтелектуальної власності: концепція виключних прав і концепція пропрієтарної власності.

З розвитком на основі теорії інтелектуальної власності теорії виключних прав у науці виникло питання про законодавче закріплення терміна “виключні права" замість терміна “інтелектуальна власність”. Превалювання теорії виключних прав властиво російській юридичній науці. Так, на думку сучасного російського науковця В.А. Дозорцева було б раціонально використовувати узагальнюючий термін “інтелектуальне право”, поряд з “виключними правами" [6, с.56]. У сусідній Республіці Білорусь розділ V Цивільного кодексу має назву “Виключні права на результати інтелектуальної діяльності (інтелектуальна власність)". Стаття 139 Цивільного Кодексу Республіки Білорусь свідчить про те, що у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, визнається виключне