Поділ спільного майна подружжя

План

1. Підстави набуття права та правовий режим спільної сумісної власності подружжя

2. Поділ спільного майна подружжя

3. Договірний режим майна подружжя

4. Список використаної літератури

1.Підстави набуття права та правовий режим спільної сумісної власності подружжя

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об'єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) з єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правій щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні правила щодо об'єктів права приватної власності1. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

1.Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу.

У коментованій нормі закріплено загальне положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині, чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Слід звернути увагу фахівців, що це положення у самій нормі не обмежено будь-якими іншими умовами. Водночас, вважається, що це положення неможливо сприймати без відповідних уточнень. Так, у ст. 97 СК йдеться, що шлюбним договором може бути визначено, що спільно набутим подружжям майно вважатиметься:

-спільною сумісною власністю;

-спільною частковою власністю;

-особистою приватною власністю кожного з подружжя.

Отже, найбільшу увагу у законодавстві приділено саме спільній сумісній власності, оскільки про переваги такого способу розподілу майна свідчить зміст коментованої статті, існування глави 8 СК і відсутність відповідної глави «Спільна часткова власність подружжя».

Проте у СК не зовсім конструктивно викладено варіанти набуття права спільної сумісної власності як одного з варіантів врегулювання прав власності подружжя.

На практиці досить часто не розрізняється спільна власність з визначенням часток - часткова власність, або без визначення часток - сумісна власність. Кардинальної відмінності між цими поняттями немає, якщо не враховувати специфіку сімейних (подружніх) відносин. Так, спільна часткова власність обумовлює, що право власності на все набуте майно буде поділятися у відповідній, наперед встановленій пропорції — частці. Припустимо, що бригада будівельників домовилася, що все отримане ними за виконану роботу буде поділятися порівну — тоді право власності кожного з працівників буде визначатися шляхом поділу загальної суми на кількість працівників. Так само виникає право спільної власності у спадкоємців за законом, коли частка кожного із спадкоємців визначається шляхом поділу всієї спадщини на кількість спадкоємців.

Те, що у СК не наведено особливостей визначення та реалізації права спільної часткової власності, свідчить, що це питання врегульовано нормами ЦК, тобто статтями 356-367 ЦК, які регулюють права спільної часткової власності кожного із подружжя.

На відміну від спільної часткової власності спільна сумісна власність не встановлює чітких критеріїв розподілу придбаної власності. Продемонструємо це на прикладі трансформації права власності, що може відбуватися у часі. Припустимо, що чоловік та жінка почали спільне проживання однією сім'єю у 1995 році, а у 1999 році зареєстрували шлюб. На цій підставі можна вважати, що все придбане до 1999 року майно має поділятися з урахуванням внеску кожного з подружжя у придбання майна.

Якщо подружжя при укладенні шлюбу у 1999 році не уклало шлюбного контракту, то з 1999 року на все придбане майно поширюватиметься право спільної сумісної власності. Фактично, спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової власності тим, що при виникненні спільної часткової власності мають чітко визначатися частки кожного співвласника. Щодо спільної сумісної власності, то вона лише передбачається рівною, оскільки за договором або законом може бути встановлено підстави відходу від рівності часток. Наприклад, коли визначається частка одного із подружжя, то суд може відходити від рівності часток, якщо збільшення частки одного із подружжя буде належним чином обґрунтоване (ст. 70 СК), зокрема, врахуванням інтересів дітей.

Спроба провести порівняння між спільною сумісною та спільною частковою власністю не приведе до отримання чітки