Способи вчинення шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

Способи вчинення шахрайств відносно власності особив сучасних умовах

Спосіб вчинення злочину суттєво впливає на розслідування та кваліфікацію злочинного діяння, його ознаки займають центральне місце у криміналістичній характеристиці злочину. Встановлюючи суттєві ознаки способу вчинення злочину, які утворюють його поняття, слід враховувати, що він є предметом дослідження кримінального права, криміналістики, кримінології. Та якщо у науці кримінального права розроблене уособлене поняття, то у криміналістиці воно, за ствердженням М.І. Панова, асимілюється [1, c.26]. Ґрунтовні дослідження способу вчинення злочину належать ученим-криміналістам, які розуміли спосіб вчинення злочину як об’єктивно і суб’єктивно обумовлену систему поведінки суб’єкта до, в момент і після вчинення злочину, яка залишає різного роду характерні сліди на зовні, допомагає, використовуючи криміналістичні прийоми і засоби, отримати уявлення про сутність того, що відбувалося, поведінку злочинця, його особистісні дані тощо [2, c.48; 60; 25]. Це практична сторона діяльності, система об’єктивних та суб’єктивних чинників, функціонально пов’язаних з місцем, часом, засобами досягнення мети [5, c.216-217]. У сучасній криміналістиці, кримінальному праві виявляються розбіжності у визначенні змісту поняття способу вчинення злочину.

Найбільш прийнятною для дисертанта є точка зору Р.С. Бєлкіна, який розуміє даний елемент криміналістичної характеристики, як систему дій з підготовки, вчинення та приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища, психофізіологічними властивостями особи, які можуть бути пов’язані з вибірковим використанням певних знарядь чи засобів, умов місця та часу і поєднаних загальним злочинним задумом [1, c.79]. Але і воно, вказує Г.М. Анісімов, не позбавлене критичного зауваження стосовно того, що є неконкретним, абстрагованим, розмитим, оскільки не містить вказівки на специфіку способу вчинення злочину й ознак, що відокремлюють його від злочинної дії, яка складається з декількох актів поведінки. Автор вбачає у злочинах дію як єдиний комплекс чи систему дій, виконуваних особою для вчинення злочину, а сама злочинна дія може містити фактично кілька дій винного. Виходячи з запропонованого визначення Г.М. Анісімов доходить висновку про те, що “взаємозалежна система дій” є і характеристикою способу вчинення злочину, і та ж “система взаємозалежних дій” буде одночасно й характеристикою самої злочинної дії, що складається із взаємозалежних актів поведінки винного при вчиненні злочину [2, c.22].

С.М. Зав’ялов вважає, що спосіб вчинення злочину слід вивчати не тільки як різновид діяльності людини, якій притаманні всі соціально-психологічні якості, а й систему дій (бездіяльності), дослідження якої сприяє створенню ефективних бар’єрів злочинності. Адже однією з головних функцій криміналістики є прогнозування негативних явищ та своєчасне створення передумов протидії їм [5, c.5].

Говорячи про відмінність шахрайства від інших форм розкрадання, постанова № 12 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» вказує, що ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього винному під впливом обману чи зловживання довірою. Отримання майна під умовою виконання певного зобов’язання є шахрайством тоді, коли винний ще у момент заволодіння цим майном мав мету привласнити чи мав намір виконати взяте зобов’язання [5, c.138]. Наукове тлумачення спирається на особливе криміналістичне та кримінально-правове значення способу вчинення злочину, як певної послідовності дій та прийомів, що застосовуються особою для здійснення суспільно небезпечного посягання [13, c.64].

Навіть у межах наукового дослідження неможливо навести вичерпний перелік способів вчинення шахрайства, оскільки його зміст можуть складати різноманітні дії, залежно від винахідливості злочинця, переваг, вимог, досвіду, форм майнових цінностей, особи потерпілого. Завдяки такій обумовленості спосіб – це певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось [6, c.1179]. Він конкретизує сам злочин, встановлює момент його початку та закінчення, тому традиційно виділяють спосіб підготовки до злочину, вчинення злочину, приховання злочину. Цікавим є аналіз способу вчинення злочину як різновиду діяльності людини, якій притаманні соціально-психологічні якості, орієнтувальні, сенсомоторні особливості. У той же час спосіб, що характеризує діяльність злочинця, відбиває відповідну схему елементів, які становлять єдину структуру злочинної діяльності. С.М. Зав’ялов включає за обсягом поняття “спосіб вчинення злочину” до поняття “механізм вчинення злочину”. Перший містить ознаки діяльності злочинців, у той же час механізм злочину притаманний усій злочинній діяльності загалом [3, c.6].

Особливістю вчинення шахрайства є ненасильницька природа поведінки злочинців, а переважна кількість способів має ознаки, не завжди очевидні потерпілому. Подібна специфіка вимагає детального дослідження та систематизованого опису їх у науковій літературі. Знання про ознаки способу вчинення злочину мають важливе значення і при індивідуалізації покарання винного судом, оскільки дає яскраву характеристику самого діяння та особи злочинця.

Неможливість наведення всіх можливих способів, які у сучасних умовах продовжують удосконалюватися, видозмінюватися, трансформуватися завдяки багатьом чинникам,