Загально-правова характеристика поняття взаємодії та її роль у формуванні та реалізації державної політики

Загально-правова характеристика поняття взаємодії та її роль у формуванні та реалізації державної політики

Вступ

Вважаємо за доцільне надалі зосередити свою увагу на визначенні поняття та сутності такого соціально-суспільного феномену як «взаємодія». Для досягнення поставленої мети вважалося за необхідне використовувати не лише традиційні теоретичні підходи юридичних наук, теорії систем, кібернетики, філософії, психології, соціології, але й сучасне розуміння соціальних процесів з позицій синергетики. Ми відстоюємо ідею щодо необхідності аналізу та зваженого врахування результатів міждисциплінарних досліджень щодо визначення змісту та особливостей поняття взаємодії та вироблення власної позиції з цього приводу. Отже, розглянемо дослідження, що проводяться в межах різних наук.

Мовознавство тлумачить слово «взаємодія» як: «…співдія, співдіяння. Взаємний зв'язок між предметами в дії, а також погоджена дія між ким -, чим-небудь» [1, с. 259]. У філософії також є декілька точок зору щодо визначення цього поняття. Так, «взаємодія» в оказіоналізмі, у філософії Лейбниця і Лотце розуміється метафізично; під «взаємодією» у філософії Канта розуміється категорія відносин, яка породжує єдність речей і процесів почуттєвого світу…[6, с. 66]. При цьому взаємодія виступає як об’єктивна й універсальна форма руху, розвитку, що визначає існування й структурну організацію будь-якої матеріальної системи. Отже, без здатності до взаємодії матерія не могла б існувати. У цьому розумінні Енгельс визначав взаємодію як кінцеву причину всього існуючого [7, с. 66]. Сучасна філософія визначає взаємодію як поняття, що необхідно для позначення впливу речей одна на одну, для відображення взаємозв’язків між різними об’єктами, для характеристики форм людського буття, людської діяльності й пізнання. У понятті «взаємодія» фіксуються прямі і «зворотні» впливи речей, воно охоплює прямі й опосередковані відносини між об’єктами та системами. Ще більшої ролі надається поняттю «взаємодія» у дослідженнях доктора філологічних наук А.М. Ієзуітова – це принципово нова філософія, відповідно до якої взаємодія усіх систем та структур постає єдиною умовою гармонійного розвитку природи [8, с. 34]. У широкому розумінні «взаємодія» виступає як філософська категорія, що відображає процеси впливу об’єктів один на одного, їхню взаємну обумовленість і породження одним об’єктом іншого [9]. У вузькому розумінні, яке за своєю суттю подібне поняттю «координація» (від латинського “со-“спільно, “ordinatio”- упорядкування, взаємозв’язок, узгодження), взаємодія розглядається як взаємозалежна, погоджена діяльність різних суб’єктів.

Слід зазначити, що існує декілька точок зору стосовно співвідношення понять «координація» та «взаємодія». Наприклад, координація – це функція одного із суб’єктів системи, а взаємодія – принцип діяльності, засіб контактів з суб’єктами інших систем. До того ж координація, на відміну від взаємодії, містить у собі елемент підкорення волі координуючого органу системи, що направляє автономну діяльність на виконання загальних завдань, поставлених перед виконавцями [2, с. 139]. Координація також постає одним із спеціальних методів адміністративного права - «…в основі якого лежить необхідність узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети.» [1, с.27].

У психології у самому загальному вигляді «взаємодія» визначається як процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб’єктів один на одного, який породжує їх взаємну обумовленість і зв'язок. Багато уваги у рамках психології приділяється дослідженню співвідношень понять «спілкування» і «взаємодія», при чому існує три точки зору щодо цього питання. Слід зазначити, що ґрунтовний аналіз цих позицій наведений у роботі [2], основними положеннями якої вважаємо за можливе скористатися. У дослідженнях А.А. Бодалєва. та Н.С. Дежнікової ці поняття використовуються як тотожні. Визначаючи категорію взаємодії як процес сприйняття та розуміння людиною людини і розмежовуючи поняття діяльності та міжособистої взаємодії, А.А. Бодалєв обґрунтовує специфіку кожного з них в умовах контакту, а поняття «спілкування» та «взаємодія» розглядає як синонімічні. С.В. Кудрявцева, М.І. Лисіна розглядають «взаємодію» як характеристику спілкування. Прибічники третього напрямку (Г.М. Андрєєва, А.А. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов та ін.) вважають, що спілкування безпосередньо забезпечує взаємодію. Розглядаючи відносини взаємодії та спілкування, Б.Ф. Ломов стверджує, що спілкування є специфічною формою взаємодії з іншими людьми, взаємодією суб’єктів. Цієї ж точки зору також дотримується Н.Н. Обозов, відмічаючи, що готовність до взаємодії може реалізуватися у поведінці суб’єктів в умовах спілкування, спільної діяльності. По особливому розглядає цю проблематику Г.М. Андрєєва: вона подає взаємодію людей у процесі міжособистих стосунків як інтерактивну сторону спілкування. Визначальною особливістю взаємодії, на думку автора, є той факт, що під час організації спільної діяльності надзвичайно важливо для її учасників обмінюватися не лише інформацією, а й організовувати обмін діями, планувати спільну діяльність. Таким чином, поняття «спілкування» та «взаємодія» категоріально розмежовуються, спілкування постає найважливішою компонентою та формою взаємодії [2].

Соціальна «взаємодія» у соціології розглядається як процес безпосереднього чи опосередкованого впливу соціальних об’єктів один на одного, під час якого сторони, що взаєм