Процесуальний порядок і правова регламентація витребування предметів і документів

Кримінально-процесуальний закон надав право уповноваженим органам вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення документів і предметів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані, але крім загального дозволу на витребування певних матеріалів конкретних приписів щодо процесуальної форми вказаної діяльності в законі немає. Саме ця прогалина і призводить до помилок у практичній діяльності працівників правоохоронних органів і визнання судом зібраних матеріалів недопустимими для використання у якості доказів.

Уся діяльність органів дізнання та слідства, прокуратури, суду проходить у межах процесуальної форми, яка зобов’язує здійснювати слідчі та судові дії у визначеному законом порядку, умовах та послідовності.

В.М. Тертишник зазначає, що процесуальна форма є невід’ємною ознакою кримінально-процесуальної діяльності кримінально-процесуальних правовідносин: усі дії учасників процесу здійснюються у встановленому в законі порядку, умовах і послідовності. Автор визначає процесуальну форму як відповідність змісту принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов’язків, процедуру здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, які покликані забезпечити розв’язання завдань і досягнення мети кримінального процесу. Процесуальна форма - це не пуста формальність, а абсолютно необхідна умова правильності розслідування і вирішення кримінальних справ. Вона є гарантією встановлення істини, безпомилковості застосування кримінального закону [9, с. 254].

З цією тезою повністю згодні М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Зокрема, вони вважають, що процесуальна діяльність державних органів, посадових осіб і громадян відрізняється від інших видів діяльності тим, що порядок її докладно врегульовано законом. Вказані вчені також зазначають, що додержання процесуальної форми не є самоціллю. Воно забезпечує здійснення всіх завдань кримінального судочинства в цілому, а також спеціальних завдань кожної стадії та інститутів кримінального процесу [1, с. 135].

Враховуючи значення процесуальної форми, Пленум Верховного Суду України неодноразово звертав увагу судів на необхідність суворого додержання процесуальної форми. Зокрема, у п. 1 постанови від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» він наголосив, що «неухильне додержання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини і прийняття по ній законного, обґрунтованого і справедливого рішення» [7, с. 222].

Алгоритм витребування предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані можна визначити наступним чином: 1) складання вимоги про пред’явлення певних предметів або документів; 2) направлення вимоги відповідній особі або до підприємства, установи, організації чи посадовій особі; 3) виконання вимоги і доставка витребуваного об’єкта адресату; 4) отримання особою, яка вимагала пред’явлення, предмета або документа; 5) відображення факту доставки об’єкта та його індивідуальних ознак у відповідному протоколі; 6) приєднання об’єкта до справи (відразу або після додаткових дій по встановленню його належності та допустимості).

Розглянемо зараз у якій процесуальній формі можуть бути реалізовані вказані операції, приділяючи при цьому особливу увагу пропозиціям, які носять дискусійний характер.

Г.І. Алейніков зазначає, що про витребування виноситься постанова, а посадові і фізичні особи не мають права відмовлятися пред’являти або видавати документи, предмети, інші матеріали, які витребуються особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором. При цьому видача документів, які містять дані про державну або службову таємницю, ведеться з дотриманням існуючих правил, що забезпечують не розголошування цих даних [4, с. 26]. Позбавляючи осіб, до яких звернена вимога про витребування певних предметів або документів права відмовитись від їх пред’явлення, автор вказує на примусовий характер зазначеного витребування.

Щодо порядку витребування предметів і документів, які мають значення для справи Н.Н. Ніколайчик зазначає, що слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя або суд надсилають до підприємства, установи, організації письмові вимоги, у відповідності з якими витребувані матеріали передаються у їх розпорядження. Окрім цього доцільним буде підкреслити, що письмові вимоги про надання необхідних для справи матеріалів обов’язкові для тих, до кого вони звернені і що їх виконання повинно мати місце у строки, встановлені для перевірки заяв і повідомлень про злочини. [7, с. 328-330]. Автор вважає, що витребування предметів і документів являє собою процес, який складається з декількох етапів. Першим етапом є складання слідчим постанови про видачу йому предметів і документів, які мають значення для справи.

Другий етап – направлення постанови адресатові до відповідного підприємства, організації, установи, посадовій особі або громадянинові. У разі відмови видати предмети або документи може бути проведене їх примусове вилучення за допомогою обшуку або виїмки (ст. ст. 177, 178 КПК). Але вдаватися до таких дій можливо