Заходи заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у запобіганні злочинності

Реферат

Заходи заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у запобіганні злочинності

В Україні існує певна законодавча база, яка врегульовує суспільні відносини у досліджуваній сфері, проте вона потребує свого вдосконалення через відсутність системного підходу регулювання, застарілість деяких положень та неврахування нових тенденцій розвитку суспільства, відсутність наукового обґрунтування та односторонній каральний підхід до рішення проблеми.

Нами будуть окремо розглянуті правові аспекти формування суспільно корисної мотивації, а потім – організаційні для більш чіткого уявлення комплексу і структури запропонованих пропозицій.

Так, аналізуючи чинне законодавство України доходимо висновку, що воно спрямоване на покарання особи у разі порушення норми права (не тільки кримінально-правової норми, а й цивільно-правової, адміністративно-правової, господарської, податкової та ін.), при цьому заохоченню її правомірної корисної поведінки увага практично не приділяється. В цьому контексті зауважимо, що покарання та заохочення є парними філософськими категоріями, тому законодавство України в цілому є одностороннім в бік каральної спрямованості.

Обумовлено це, насамперед, тим, що в умовах панування адміністративно-командних методів управління суспільством у недалекому минулому у свідомості людей склався стереотип мислення, який був обмеженим «командою». Самовизначення особи жорстко регламентувалось правовими нормами, виключаючи будь-яке інакомислення. Переважно державою встановлювались варіанти поведінки, порушення яких супроводжувалось насильницьким їх впровадженням та покаранням за непокору. Наслідком такої політики держави ставало те, що дії особи втрачали внутрішню мотивацію та соціальну активність. Таким чином, штучно створювались умови для перешкоджання свободи розвитку особистості.

Перешкоджання розвитку окремо взятої особистості в цілому призводило до стримування загального розвитку всього суспільства, через що засоби заохочення не набули широкого поширення у процесі правого регулювання суспільних відносин.

Реформування усіх сфер громадського життя, пов’язане зі зміною соціально-економічного та політичного устрою обумовило переорієнтацію суспільних цінностей, коли у центрі громадсько-політичного життя стала людина, яка має право на самовизначення та вільний розвиток своєї особистості.

Повільно починаються процеси формування мотивації, спрямованої на соціально активну поведінку, визнання того, що думка окремого громадянина враховується при вирішенні важливих питань функціонування суспільства і держави. Людина починає розуміти, що вона є власником свого життя. Більш того, на цьому вона вже не зупиняється. Для неї важливою стає діяльність не лише щодо своїх власних інтересів, але й діяльності, спрямованої на досягнення блага для інших людей.

Порівняно із минулими роками сьогодні значно збільшилась активність громадян у всіх сферах громадсько-політичного життя – збільшилась кількість громадських та релігійних організацій, які працюють на добровільних засадах, окремих громадян, які займаються суспільною діяльністю, підвищується рівень правосвідомості населення (хоча й залишається поки що на достатньо низькому рівні). Враховуючи таке зростання громадської ініціативи та активності, повинно змінюватись і законодавство щодо їх реагування. Натомість, доводиться констатувати, що законодавство залишається карально-репресивного характеру, норми заохочення не набули свого поширення.

Вважаємо, що характер правового регулювання повинен змінюватись та діяти відповідно до змінюваних суспільних відносин – перейти від заборонювальних та каральних тенденцій, які на сьогодні залишаються у правовому регулюванні, до тенденцій заохочення ініціативної поведінки, яка є більш значимою та суспільно корисною, ніж «стандартна», яку вимагає держава за допомогою примусу.

Соціальна цінність заохочувальних норм полягає у тому, що вони знімають обмеження, які стримують позитивну активність особистості, надаючи їй свободу діяти [3]. Відміною від зобов’язуючої чи забороняючої норми, де диспозиція є командою «дій так», є те, що заохочувальна норма лише надає право досягти заохочувального результату [1, с. 51]. Застосування стимулювання діяльності і відсутність жорсткого контролю надає особистості більшої свободи для ініціативи та творчої активності.

Державно-владні повноваження у сфері управління реалізуються методом «батога і пряника», але якщо метод «батога» набув свого поширення та є достатньо реалізованим, то метод «пряника» доцільно вдосконалювати та широко впроваджувати у суспільну діяльність.

М.І. Гаврилов зазначає, що владні повноваження неможливо здійснювати без розуміння того, що здійснює вплив на поведінку людини [8, с.79]. Не у будь-якому випадку покарання або стягнення здатні здійснити вплив на вибір особою певної поведінки.

Так, проведений нами аналіз чинного законодавства дає підстави зробити такий висновок: структура законодавчих актів, як правило, передбачає визначення загальних положень, правового статусу, прав і обов’язків, інших важливих аспектів щодо врегулювання певної сфери суспільних відносин. Останнім розділом (без врахування Заключних та Перехідних положень), як правило, регламентується відповідальність за невиконання або порушення вимог закону. Віднайти розділи, які б регламентували заохочення за сумлінне, ініціативне «перевиконання» вимог закону, нам не вда