Шлюбний договір

Реферат

на тему:

«Шлюбний договір»

Рівне 2008

Зміст

Вступ

1. Поняття шлюбного договору

2. Укладання шлюбного договору

3. Зміст шлюбного договору

4. Строк дії, зміна умов договору

5. Припинення та визнання шлюбного договору недійсним

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сімейне право – це галузь права, сукупність правових норм, які регулюють охороняють особисті й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім’ї.

Основним нормативно-правовим актом у цій галузі є Сімейний кодекс України, який був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 1 січня 2004 року.

Сімейний кодекс – це той закон, який надійно захищає новонароджене дитя, забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім’ю, на материнство та батьківство, на особисте виховання своїх дітей, на спільне проживання з ними, а також сприяє виконанню сім’єю різноманітних соціальних функцій. СК України складається з 7 розділів, 292 статей.

У ст. 21 СК України вперше дається законодавче поняття шлюбу, у якому лаконічно сформульовані основні ознаки шлюбу. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Розтавити всі крапки над «і» шлюбним контрактом - цілком нормальне явище на Заході, якому завжди був властивий здоровий меркантилізм. Таких прикладів сила-силенна. Там уже нікого не лякає словосполучення «шлюбний контракт» і ніким не трактується як прояв недовіри. У нас же досі до нього ставляться як до модної «західної штучки» і реагують гамою найрізноманітніших емоцій: «То виходить, ти мене не любиш! То виходить, ти мені не довіряєш! То ми ще не одружилися, а ти вже думаєш, що буде при розлученні!» і т.д. Зате потім, коли доходить до реального розлучення, хтось стогне, що його пограбували, обдурили, залишили ні з чим...

1. Поняття шлюбного договору.

Розтавити всі крапки над «і» шлюбним контрактом – цілком нормальне явище на Заході, якому завжди був властивий здоровий меркантилізм. Таких прикладів сила-силенна. Там уже нікого не лякає словосполучення «шлюбний контракт» і ніким не трактується як прояв недовіри. У нас же досі до нього ставляться як до модної «західної штучки» і реагують гамою найрізноманітніших емоцій: «То виходить ти мене не любиш! То виходить, ти мені не довіряєш!». Зате потім, коли доходить до реального розлучення, хтось стогне, що його пограбували, обдурили, залишили ні з чим…

Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. „Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України”, згідно з яким до КпШС було включено ст. 27-1, що дає право особам, які укладають шлюб, «за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї і передбачити майнові права й обов’язки членів подружжя». Через рік, 16 червня 1993 року, вийшла постанова Кабінету міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту», яка регулює основні питання, пов’язані зі складанням цього документа.

Шлюбний договір – це угода, що укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо. Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов.

Порядок укладання шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. У літературі питання про правову природу цього договору (до прийняття СК у сімейному законодавстві вживалося поняття "шлюбний контракт") є дискусійним. Одні автори (М. Антокольська, А. Іванов, І. Дзера) вважають, що цей документ є цивільно-правовим договором. О. Дзера і Т. Ариванюк зазначають, що подібне твердження фактично межує з помилковим тлумаченням чинного законодавства. На їх погляд, є підстави розглядати цей документ як сімейно-правовий договір, якому притаманні усі ознаки цивільно-правового правочину. Проте зазначені автори суперечать самі собі, оскільки водночас підкреслюють, що згідно з загальною характеристикою шлюбного договору його належність до сімейного права є природною, юридично логічною і доцільною. І усе цесвідчить про правову доцільність врегулювання питань, пов'язаних зі шлюбним договором, нормами сімейного законодавства.

Є. Ульяненко вважає, що шлюбний договір за своєю правовою природою є особливим видом цивільного договору, специфіка якого полягає в тому, що його суб'єктний склад визначається сімейним правом, а предметом регулювання є майнові відносини, основу яких становлять відносини власності. З наведеним твердженням не можна погодитись. Шлюбний договір регулює не тільки відносини власності між подружжям, а й їх майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93 СК). Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть передбачити у шлю

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать