Характеристика особи потерпілого і злочинця

Характеристика особи потерпілого і злочинця

Предмет посягання тяжких тілесних ушкоджень, як елемент криміналістичної характеристики має багатопланове значення. Це не випадково, оскільки він є основним джерелом відомостей про подію злочину проти здоров’я особи. Його встановлення і описання на якісно-кількісному рівні є важливим завданням у формуванні криміналістичної характеристики відповідного злочинного діяння.

Предметом безпосереднього посягання у справах зазначеної категорії дійсно є людина як біосоціальна система. Здоров’ю потерпілого завдається шкода через спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

Під час розгляду обставин, які підлягають доказуванню по кримінальним справам пов’язаним з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень особливий інтерес викликає характеристика особи злочинця і жертви.

Вірно з цього приводу зазначав Р.С. Белкін, типова інформація про особу злочинця має важливе криміналістичне значення[5]. Саме така інформація під час дослідження слідів нанесення тяжких тілесних ушкоджень, дозволяє звузити коло осіб, серед яких можуть знаходитися злочинці, висунути версії про мотиви та мету, про спосіб вчинення і приховування злочину, а також щодо місця знаходження розшукуваних.

Криміналістичне вивчення особи злочинця являє собою один з випадків дослідження та пізнання людини, а також різноманітних аспектів її діяльності. Людина в даному випадку розглядається як особливий носій суттєвих і відносно стійких якостей, які закономірно сформувалися під дією різноманітних обставин соціального середовища, в якому вона перебуває.

Чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство не застосовують термін «людина», а оперують терміном «особа», саме тому, в роботі ми використовуємо даний термін включаючи в нього і якості людини як індивіда, і якості, які притаманні особі.

Поняття особи досліджується багатьма науками. Особа є об’єктом дослідження філософії, історії, психології, педагогіки, права, медицини та інших наукових галузей. При цьому вивчення особи у кожній окремо взятій науці не може не враховувати досвід, накопичений іншими науками, не може не підходити до проблеми особи як проблеми, що носить комплексний характер.

Останнім часом проблеми, які стосуються особи злочинця і потерпілого викликають все більший інтерес у вчених самих різноманітних галузей науки. Дослідження у цьому напрямі мають і величезне практичне значення, оскільки вони забезпечують вирішення головного завдання криміналістики – сприяння боротьбі зі злочинністю, швидкому та повному розкриттю злочинів.

З моменту становлення криміналістики як науки і до теперішнього часу дослідження особи криміналістами пройшло складний шлях розвитку.

Так, досліджуючи наукову літературу можна зустріти згадки про біологічні (соматичні) властивості особи (риси зовнішності, папілярні візерунки, різні сліди відображення тощо) у дослідженнях А. Бертільона, Ж. Вучетича, Г. Гроса, Е. Локара, В. Лебедева, Р. Рейса, С. Трегубова, Г. Вудса, В. Хершеля та інших[17]. Відомості про психологічні особливості особи і шляхи їх використання в процесі розшуку і досудового слідства знаходимо у дослідженнях 3. Анушата, А. Вейнгарта, Г. Гроса, Л. Ягемана та інших[5] навіть в період народження науки криміналістики (кінець XIX – початок XX ст.).

В період становлення криміналістики у СРСР 1918-1930 рр. дослідженню особи присвячені праці радянських та зарубіжних криміналістів Н.С. Бокаріуса, В.І. Громова, П.С. Семеновського, Г. Шнейкерта та інших[3].

Пізніше, в СРСР 40-70-х рр. XX ст. положення, стосовно соматичних властивостей особи, знайшли своє місце в ряді розділів криміналістичної техніки і почали враховуватися при розробці тактики окремих слідчих дій, наприклад тактики огляду місця події і обшуку, тактики пред’явлення для впізнання і т.ін. Психологічні особливості особи почали враховуватися при розробці рекомендацій криміналістичної тактики: для побудови версій та планування розслідування, тактики допиту, тактики очної ставки, в процесі вирішення організаційно-тактичних проблем слідства тощо. Про це свідчать роботи таких відомих криміналістів, як Р.С. Бєлкіна, С.А. Голунського, Н.І. Гуковської, А.Р. Ратінова, І. Кертеса, В.Є. Коновалової, Г.І. Кочарова, Л.А. Соя-Серко та інші[7].

Приблизно з середини 70-х років науковці активізували свою роботу стосовно даного питання. І як результат, відомості про особу злочинця, потерпілого, свідка та інших учасників досудового слідства почали включатися як органічний елемент у зміст різних окремих криміналістичних теорій: криміналістичне вчення про навички, вчення про спосіб вчинення злочину та інші. Наприкінці 70-х років XX ст. в криміналістиці розпочалося формування нового вчення про особу злочинця як самостійну окрему криміналістичну теорію.

Так, автори одного з перших досліджень обвинувачуваного на досудовому слідстві М.Г. Коршик і С.С. Степічев вважали, що відомості про особу обвинувачуваного потрібні слідчому для вирішення ряду криміналістичних питань: успішного висунення і перевірки версії про причетність певної особи до вчинення злочину, вірного вибору тактичних прийомів його допиту, очної ставки обшуку, розшукових заходів, та для розкриття інших злочинів, вчинених обвинувачуваним тощо[13].

Г.А. Самойлов запропонував покласти відомості про особу злочинця в основу криміналістичного вчення про навички, відштовхуючись від того, що «природа матеріально фіксованих властивостей людини, як