Твір аналіз фіналу поеми Гете «Фауст»

У фіналі Фауст зображений сліпим. Гете дає цим зрозуміти, що Фауст бачив картини вільного розквіту рідного краю не наяву, а думкою. У реальності ж до нього наближається смерть. Лемури (персонажі римської міфології, дусі померлих, які лякають живих) копають Фаустові могилу. Мефістофель радісно метушиться, вважаючи, що саме формула вимовлена, значить він виграв суперечку. Але і вмираючи, Фауст бере над ним перемогу. Ангели забирають у Мефістофеля душу Фауста. Дія переноситься на небо, туди ж, де відбувалася дія прологу. Зі словами прологу «Хто шукає, змушений блукати» перегукуються слова фіналу: «Чиє життя в прагненнях пройшла, того врятувати ми можемо». Трагедія отримує своєрідне обрамлення, що підкреслює її цілісність і закінченість. У небесних сферах душу Фауста зустрічає душа Гретхен. Звучить пісня містичного хору, завершальна твір:
• Всі швидкоплинне –
• Символ, сравненье.
• Мета нескінченна
• Тут, в досягненнях.
• Тут – заповідання
• Істини всієї.
• Вічна жіночність
• Тягне нас до неї.
Фінал – це апофеоз безсмертної сутності Фауста і Гретхен, апофеоз Людини, в якому ніщо не може знищити людяність, любов, Вільний шукає розум. Такий результат договору між Фаустом і Мефістофелем. Такий підсумок парі між Мефістофелем і Панам. Провівши Людини через випробування і спокуси, через пекло, рай, чистилище, Гете впевнено стверджує його велич перед лицем природи, історії, Всесвіту, стверджує перспективи вільного розвитку людини і людства.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать