Майнові права подружжя по утриманню

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Фінансово-правовий коледж

Реферат

З сімейного права України

На тему: «Майнові права подружжя по утриманню»

Підготувала: студентка ІV курсу 2 групи

Павліченко Катерина

Викладач: Овчиннікова Г. Ф.

Київ 2010 р.

План

Вступ

1. Аліментні зобов'язання подружжя

2. Аліментні зобов'язання колишнього з подружжя

3. Позбавлення одного з подружжя права на утримання

4. Припинення права одного з подружжя на утримання

Список використаної літератури

Вступ

Стабільність у сім'ї обумовлена рівнем взаємної турботи обох із подружжя, які мають підтримувати одне одного: сприяти тому, щоб один з подружжя отримав відповідну освіту, набув кваліфікацію, успішно просувався по роботі тощо.

Сімейне законодавство передбачає обов'язок подружжя матеріальнопідтримувати один одного у шлюбі. Цей обов'язок не залежить від віку, стану здоров'я, матеріального благополуччя. Майнові права та обов'язки щодонадання взаємної підтримки виникають у подружжя з моменту реєстраціїшлюбу та існують протягом усього часу перебування в шлюбі.За нормальних сімейних стосунків подружжя добровільно піклуєтьсяодин про одного, і проблем щодо утримання не існує.

Як справедливозазначалося в літературі, обов'язок щодо надання матеріальної допомоги одниміз подружжя виникає як моральний - з часу укладання шлюбу, і одночасно якюридичний - з моменту, коли з'являються необхідні для цього підстави.Право на аліменти було надано подружжю ще першим Кодексом прошлюб та сім'ю Української РСР, який передбачав, що один з подружжя маєправо на утримання іншого.

Справи про аліменти розглядалися відділамисоціального забезпечення. Це обумовлювалося тогочасною точкою зору щодо аліментів як "сурогату соціального забезпечення".

Підставами для надання утримання визнавалися потреба одного з подружжя в утриманні та його непрацездатність.Відділ соціального забезпечення при визначенні розміру аліментівповинен був керуватися ступенем нужденності і працездатності подружжя тапрожитковим мінімумом, встановленим для певної місцевості.

Розмір аліментіву сукупності з іншими засобами до існування не повинен був перевищуватипрожиткового мінімуму. Аліменти виплачувалися періодично, заміна їходноразовою сумою, яка могла б бути сплачена, не допускалася. У разі смертіподружжя, який сплачував аліменти, аліменти продовжували стягуватися змайна, яке залишилося.

1. Аліментні зобов'язання подружжя

Чинне сімейне законодавство передбачає, що чоловік, дружина повинні підтримувати один одного матеріально (ст. 75 СК). Ця правова норма є глибоко моральною, ґрунтується на таких засадах побудови сім'ї, як добровільність, рівність, взаємоповага, захист інтересів непрацездатних членів сім'ї. У разі, якщо один із подружжя відмовляється або ухиляється від свого обов'язку щодо утримання іншого з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, останній має право звернутися з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку.

1. Загальні підстави стягнення аліментів на утримання одного зподружжя. Вимоги одного з подружжя щодо стягнення аліментів можуть бутизадоволені судом за наявності наступних умов:

А) Подружжя перебуває в зареєстрованому шлюбі. Шлюб має бутизареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб. Шлюб, який укладено на території України іншим способом (за релігійним обрядом чи національним звичаєм) чи в іншій установі, окрім органів РАЦСу, не визнається і ніяких правових наслідків не породжує. Не вважаються подружжям і особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах.

Б) Один з подружжя потребує допомоги, є непрацездатним за віком чи станом здоров'я.Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного вікуза старістю (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) або є інвалідом І, II чи IIIгруп. Особи, які отримали право на пенсію раніше зазначеного віку (наприклад, за вислугою років, у зв'язку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо), права на аліменти до досягнення загального пенсійного віку не набувають.До числа непрацездатних традиційно відносили інвалідів І, II та III груп.Після тривалих наукових дискусій у юридичній літературі та виходячи із судової практики інваліди III групи також визнані законодавцемнепрацездатними. Суперечливість позицій щодо визнання чи невизнання інвалідів III групи непрацездатними була обумовлена відсутністю єдиної позиції фахівців щодо тлумачення понять "юридична непрацездатність" і "фактична непрацездатність".

Настання юридичної непрацездатності законодавець пов'язував з:

а) інвалідністю;

б) пенсійним віком, що обумовлював відсутність у особи обов'язку працювати.

Фактична непрацездатність пов'язана із станом здоров'я і полягає у відсутності у особи реальної можливості працювати.Звичайно, що поняття юридичної і фактичної непрацездатності вкожному конкретному випадку не завжди співпадають за змістом. На сьогоднівідомі факти, коли відповідальні державні службовці, яким була встановлена IIгрупа інвалідності, сумлінно виконували свої посадові обов'язки. Що жстосується інвалідів III групи, то у них зберігається досить високий рівеньпрацездатності, чим і обумовлені п

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать