Причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітнього у сучасній Україні

Проблема причин злочинності є однією з основних у кримінології. Важливою вона залишається і при дослідженні окремих видів злочинності. Злочинність як специфічне негативне соціальне явище має притаманні їй закономірності і структуру, основу якої становлять різноманітні зв’язки злочинів між собою. Перед кримінологією стоїть завдання виявити специфічні закономірності злочинності та соціальні процеси, які її детермінують. Не можна не погодитись із думкою В.М. Кудрявцева, що можливі різні підходи до проблеми причин злочинності і широкі історичні огляди, і соціально-економічні дослідження, і конкретно-соціологічний аналіз видів правопорушень, і порівняльне вивчення різного роду криміногенних факторов [7, с. 3].

Деструктивні тенденції, що відбуваються сьогодні в соціально-економічній і політичній сферах, активізували процеси, які призводять до падіння добробуту населення, зниження його культурного рівня. Усе це призводить до ускладнення криміногенної обстановки в державі. За таких умов, як виявляють кримінологічні дослідження, актуалізується проблема причин і умов як злочинності загалом, так і окремих видів злочинів. Тому дослідження цієї проблеми і вироблення оптимальних шляхів її вирішення має важливе теоретичне та практичне значення. Таким чином, важливість вивчення проблеми причин та умов злочинної поведінки у кримінології залишається тому, що пояснює джерела походження та відтворення цього негативного явища об’єктивної дійсності.

Слід наголосити, що причиновість є філософською категорією, під якою розуміють зв'язок між явищами, у результаті якого одне чи кілька взаємодіючих явищ становлять причину, яка, у свою чергу, породжує інше явище – наслідок. Вірно зауважують вчені, що причиновість – це генетичний зв'язок, дія якого поширюється як на явища природи, так і на ті, що відбуваються в суспільстві [1, с. 97]. Слід погодитись із зазначеною позицією, оскільки зміст її полягає в тому, що явища або процеси реальної дійсності виникають і розвиваються закономірно, в результаті існування певної сукупності причин.

Як відомо, об’єднуючим терміном для причин та умов злочинності у кримінології є поняття «криміногенні фактори». Під ним розуміють рушійну силу будь-якого процесу, явища. Зазначене свідчить, що криміногенні фактори, у свою чергу, зумовлюють злочинні дії. Так, кримінологи причину визначають як вирішальний, активний фактор, а умову – як відносно пасивний фактор, що впливає на розвиток причинового зв’язку, не породжуючи при цьому наслідку [5, c. 45].

У кримінологічній науці фактори, що породжують злочинність, прийнято називати детермінантами. Це зумовлює те, що коли розглядають поняття детермінант злочинності, через призму філософського вчення про причиновість, то поряд із поняттям причини, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині «виконати свою справу» [4, с. 59].

Таким чином, причини та умови злочинності охоплюються процесом детермінації, за якого фактори, котрі сприяють виникненню злочинності, називаються криміногенними, а фактори, які протидіють виникненню злочинності, – антикриміногенними.

З огляду на зазначене можна стверджувати, що між причинами і умовами існує тісний взаємозв’язок, який проявляється у тому, що умови самі по собі не можуть породжувати злочини і злочинність, однак без них причини не можуть ані сформуватися, ані реалізуватися. Причини породжують злочинність, умови – сприяють дії причини. Отже, під умовами злочинності необхідно розуміти такий комплекс явищ, що самостійно не здатний породжувати злочинність як наслідок, але, співіснуючи поряд із причинами, він сприяє їм, полегшує їх формування і подальшу реалізацію [6, с. 17].

Н.А. Стручков зауважує, що безпосередні причини злочинності слід шукати у сфері свідомості, оскільки «всі рушійні сили, які викликають дії людини, неминуче повинні пройти крізь її голову, повинні перетворитися на подразнення її волі. На думку А.Р. Ратинова, «безпосередні причини і джерела винної поведінки злочинців завжди лежать у свідомості особистості людини, яка вчинила злочин. В іншому ж випадку відсутніми є підстави ставлення у провину та відповідно вчинене діяння не може розглядатися як злочинне. Іншими словами, ніякі зовнішні обставини не можуть бути визначальними причинами протиправної поведінки, якщо вони не стали внутрішніми детермінантами людської діяльності. Інакше людина не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки є лише пасивною ланкою у причиновому ланцюжку, іграшкою у фатальному поєднанні зовнішніх сил і обставин, які призвели до негативних наслідків [10, с. 15]. Зазначене свідчить, що воля та свідомість особи є визначальними у формуванні злочинної поведінки.

Проте слід відмітити, що у процесі розвитку кримінологічної науки єдності в позиціях вчених щодо розв’язання проблеми детермінації злочинності не знайдено. Вона і сьогодні залишається дискусійною. Існує багато теорій та концепцій щодо того, що саме визначає і зумовлює існування злочинності. Такий стан зумовлений значною кількістю різних методологічних підходів, з яких виходять автори та прихильники цих теорій і концепцій.

Недосконале пізнання природи злочинності зумовило існування у кримінології великої кількості різноманітних теорій пояснення причин та умов злочинності. Всі кримінологічні теорії причин і умов злочинності можна розмежувати за трьома напрями (школами, концепціями) залежно від того, яку з причин визначаю