Модель адміністративного судочинства Австрії

МОДЕЛЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА АВСТРІЇ

Клименко Андрій Олексійович

МП - 110

Адміністративне правопорушення (проступок) – це дія, що становить порушення суб’єктом адміністративних правовідносин (посадовою особою, представником влади) положень законодавства. А отже, відповідальність посадовців перед громадянами (суспільством) та особою, правила поведінки чиновників (посадових осіб) мають бути відображені в Адміністративному кодексі, який повинен містити норми стосовно адміністративної відповідальності за вчинення протиправних дій адміністрацією.

У цьому ж Адміністративному кодексі має бути прописане провадження у справі про адміністративне правопорушення (адміністративні процедури, адміністративні стягнення тощо). Тим самим буде дотримано принцип єдності матеріальних і процесуальних норм, правильно підмічений В. Авер’яновим. “Чергова концептуальна позиція нової адміністративно-правової доктрини, – каже він, – пов’язана із запереченням проти поширених спроб поділити єдину галузь адміністративного права на “матеріальне” (або власне адміністративне право) і “процесуальне” право.

Уявляється, що подібні спроби є наслідком безпідставної, на наш погляд, аналогії з галузями цивільного і кримінального права. Тут, як відомо, масиви процесуальних норм набули значення самостійних галузей права, котрі співіснують поряд з власне матеріальними галузями” . Якщо в цивільному і кримінальному праві, за загальним правилом, їх процесуальні частини обмежуються регулюванням деліктних відносин, то в адміністративному праві регулювання таких відносин становить далеко не переважну частку сфери дії процесуальних норм.

Натомість процесуально-правова форма – це необхідна умова належного функціонування будь-яких адміністративних правовідносин,а не тільки – за аналогією з цивільним і кримінальним правом – у чітко визначених межах, відповідно цивільного і кримінального процесів (судочинства). Таким чином, Адміністративний кодекс має містити кодифікацію норм, які регулюють діяльність владних органів і посадових осіб та їх відповідальність. Він має включати норми щодо адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення норм законодавства (дисциплінарна, матеріальна тощо) та відмежовуватись від кримінальної відповідальності. Адміністративні правопорушення – це правопорушення, які вчиняє особа, наділена владними повноваженнями у сфері юрисдикційно-управлінської діяльності органу, у якому вона перебуває на державній службі.

Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадової особи державного органу або органу місцевого самоврядування за вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно, особа, стосовно якої здійснено протиправні дії, регламентовані Адміністративним кодексом (посадові правопорушення), може звернутись до керівництва посадової особи, яка вчинила посадовий (адміністративний) проступок, або до органів прокуратури, адміністративного суду чи загального суду з позовом. Таким чином, громадянин відповідно до Кодексу про адміністративне судочинство, зможуть ефективно захищати власні права і права суспільства від свавілля або бездіяльності окремих службовців та бюрократичного апарату держави.

Австрія має один з найдавніших і найстабільніших адміністративно-правових режимів у Європі; його було започатковано ще в ХІХ столітті. В адміністративному кодексі виписані процедури розгляду спорів органами як на рівні окремих суб'єктів федерацій (земель), так і на федеральному рівні. Апеляції на рішення цих початкових інстанцій слід подавати до адміністративних трибуналів — або незалежних, або таких, що функціонують як вищий підрозділ органу. Предметом провадження в цих трибуналах може бути перегляд рішення суду першої інстанції, винесеного на підставі фактів, а також скарги на недотримання законів або процедур. Існує однорівневий адміністративний суд, який розглядає апеляції на рішення адміністративних трибуналів. Австрійське законодавство дозволяє звертатися до цього суду лише після закінчення розгляду апеляції на рівні адміністративних трибуналів (тобто якщо вичерпані засоби адміністративно-правового захисту).

Після закінчення першої світової війни молода Австрійська республіка одна з небагатьох європейських держав зробила законодавчу спробу створення правового судового інституту щодо захисту прав громадян від чиновницького свавілля державних управлінців. Якщо в той час положення конституційних проектів урядів незалежної української держави щодо запровадження інституту адміністративної юрисдикції залишались добрими побажаннями у зв’язку з встановленням «радянської влади»,[1] де права особи і громадянина лише декларувалися в Конституції та нормативних актах СРСР, але фактично людина була безправна перед бюрократичним механізмом державних структур. Доволі часто правоохоронні органи заміняли державні інституції. Вони виконували карально-репресивні функції, ламаючи своїми діями долі людей і навіть цілих народів. У свою чергу державні органи заміняли структури місцевого самоврядування, що призвело до безвідповідального ставлення широких верств населення до громадської власності, до захисту своїх законних, конституційних прав.[2] У колишньому (радянському) суспільстві

України, як і країн СНД, все було одержавлено і головне значення надавалося штрафній (каральній) відповідальності. Нерідки ми були ситуації, коли громадянин, чиї права були порушені протиправними діями працівників державних ор