Система органів управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України

Перш за все, зупинимось на дослідження поняття управління в галузізабезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Термін «управління» є одним з найпоширеніших науково-правових понять, але кожна з галузей права вносить свої аспекти в його визначення. Досить поширеною є характеристика управління через термін «діяльність», зміст якої полягає у вчиненні дій адміністративного характеру, у її спрямованості на виконання законів, у створенні правових актів, їх реалізації і проведенні організаційних заходів.

Інша група науковців характеризує управління як відносини між людьми на правовій або організаційній основі, які входять у систему суспільних відносин.

На нашу думку, управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України доцільно розглядати через суспільні правовідносини, визначивши суб’єкти, об’єкти і зміст цих відносин. Суб’єктами вищеназваних правовідносин є органи управління в сфері забезпечення екологічної безпеки містобудівної діяльності. Об’єктом управління є, по-перше юридичні і фізичні особи, які зобов’язані дотримуватися всіх екологічних вимог під час планування та забудови міст; по-друге, безпека життя і здоров’я людей, які проживають чи будуть проживати в даних містах. Зміст управлінських правовідносин в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України становить діяльність органів управління, спрямована на забезпечення дотримання пріоритету вимог екологічної безпеки усіма суб’єктами містобудівної діяльності.

З врахуванням вищевикладеного, на думку дисертантки, управління в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність відповідних організаційно-правових структур, спрямована на регулювання планування та забудови міст з метою забезпечення пріоритетного дотримання вимог екологічної безпеки у здійсненні містобудівної діяльності, попередження настання екологічної небезпеки та гарантування захищеності права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля в місті.

Класифікувати органи управління в сфері, що досліджується дисертанткою, можна за різними ознаками (критеріями): наприклад, за порядком утворення органів управління; за територіальними ознаками; за характером та обсягом компетенції; за порядком вирішення органами виконавчої влади підвідомчих їм питань тощо.

Найбільш типовою в галузі екології є класифікація органів управління в сфері охорони навколишнього природного середовища за характером, напрямами роботи, повноваженнями. Відповідно до цієї ознаки, всі органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяються на органи загальної, міжгалузевої, галузевої і спеціальної компетенції.

Доцільно також зазначити, що в галузі екології види управління розподіляються, по-перше, за функціями управління на: загальне і спеціальне; по-друге, за суб’єктним складом: на державне управління (державні органи); самоврядне управління (самоврядні органи); громадське управління (громадські формування).

Зазначимо, що в більшості наукових праць система структурно-функціонального забезпечення взагалі й, зокрема, в галузі екології розглядається в традиційному розумінні. Тобто, дається класифікація органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і визначаються їх функції. На нашу думку, це дещо спрощений підхід. Справедливо зауважувалося, що класифікація органів державного управління має своїм завданням сприяти пошуку внутрішніх зв’язків між державними органами, допомагає встановити як загальне так і особливе, показати розмаїття властивостей органів. Саме з таких позицій проводиться класифікація органів управління, яка запропонована В.І. Андрейцевим. Зазначений автор, розглядаючи органи управління як юридично відособлені державні, самоврядні і громадські інституції, що уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, експертні, охоронні, контрольні та інші функції в галузі екології, розподіляє їх на три блоки.

Перший блок представляють органи загального державного управління і спеціального державного управління. У свою чергу, до органів загального державного управління відносяться: а) Президент України; б) Кабінет Міністрів України; в) Уряд Автономної республіки Крим; г) органи місцевої державної виконавчої влади.

Органи спеціального державного управління в галузі екології розподіляються на: а) органи надвідомчого управління і контролю; б) органи спеціального поресурсового управління; в) органи спеціалізованого функціонального управління; г) органи спеціалізованого відомчого управління.

До другого блоку органів управління В.І. Андрейцев відносить органи місцевого самоврядування, а до третього – органи громадського управління.

На погляд дисертантки, запропонована В.І. Андрейцевим класифікація органів управління в галузі екології є найбільш вдалою і може бути прийнята за основу при дослідженні системи органів управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

Вищевикладене дає дисертантці підстави виділити, по-перше, органи загального державного управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

Згідно із ст. 102 Конституції України, гарантом прав та свобод людини (в тому числі права на екологічну безпеку) виступає Президент Україн