Особливості конфіскації та оплатного вилучення у порівнянні з іншими мірами адміністративного примусу, пов’язаного з обмеженням права власності

Особливості конфіскації та оплатного вилучення у порівнянні з іншими мірами адміністративного примусу, пов’язаного з обмеженням права власності

За виключенням нормативного закріплення розмежування адміністративних стягнень на основні та додаткові у ст. 25 КпАП, на сьогодні не має чіткого критерію відокремлення зазначених видів адміністративних стягнень. Питання розмежування основних та додаткових стягнень також не найшло відображення в юридичній літературі, хоча і має важливе значення не тільки для науковців, а й для практиків з деяких причин.

По-перше, від визначення суті цих видів стягнень, виділення ознак, за якими вони розрізняються, їх функціональної спрямованості залежить як і коли кожне з них має застосовуватись, і які наслідки мають наставати до особи, винної у вчиненні правопорушення.

По-друге, на практиці виникають певні проблеми з визначенням підсудності справ про адміністративне правопорушення, коли санкцією правової норми передбачено застосуванням декількох адміністративних стягнень (зокрема, конфіскації та штрафу).

І нарешті, по-третє, з огляду на положення ст. 61 Конституції України має бути визначено чи відповідає її вимогам застосування основного і додаткового стягнення.

Питання основних і додаткових стягнень деяким чином висвітлюється в роботі Л.В. Коваля, в розрізі розмежування адміністративних стягнень за певними узагальнюючими ознаками та включення їх до відповідних кваліфікаційних груп. Він зазначає: “за об’ємом покарання відрізняють основні, додаткові та субінститутні адміністративні покарання. Основні носять самостійний характер і безпосередньо застосовуються до правопорушника. Додаткові застосовуються не самостійно, а доповнюють основні” [11, С.36].

Практика застосування стягнень (в судовому порядку) за всі види адміністративних правопорушень за перше півріччя 2008 року характеризується такими даними: штраф накладено на 86560 правопорушників (49,7%), арешту піддано 75441 правопорушників (43,4%), виправні роботи застосовані до 2 099 осіб (1,2%), позбавлено спеціального права 2726 правопорушників (1,6%). Окрім основних стягнень застосовувались і додаткові. Статистика їх застосування представлена наступним чином: конфіскація майна застосована до 2728 осіб, оплатне вилучення предмету до 109 осіб.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства до групи додаткових стягнень відносяться конфіскація та оплатне вилучення предметів.

До речі, ст. 25 КпАП передбачено, що вказані стягнення можуть застосовуватись і як основні (хоча проведений аналіз нормативних актів показав закріплення цих стягнень переважно як додаткових). Водночас хотілося б звернути увагу на цей аспект, оскільки законодавець та й науковці заздалегідь наділили додаткові адміністративні стягнення всіма характерними рисами основних, тож практично визнали їх рівнозначність в якості покарання та відповідного впливу, що має здійснюватися на особу, винну у вчиненні правопорушення. Дане положення, на нашу думку, має важливе значення і ми повернемося до нього після детальної характеристики цієї групи стягнень та окреслення основної проблематики, що виникає при практичному їх застосування.

1. Оплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення.

Це стягнення поєднує в собі дві обов’язкові умови. По-перше, воно застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку. А, по-друге, сума отримана від його реалізації повертається власникові.

Тож зміст цього стягнення полягає у примусовому вилученні і наступній реалізації предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням тих витрат, які були здійсненні уповноваженими органами по реалізації вилученого предмета. Звісно, мова йде лише про майно, яке знаходиться в особистій власності правопорушника.

Це стягнення міститься в санкціях частини третьої ст. 46-1, частини п’ятої ст. 121, частини другої ст. 130, частини третьої ст. 133, частини першої ст. 191, ст. 193 КпАП.

Проаналізувавши кодифіковані правові норми, санкції яких містять відповідне стягнення, вбачається, що оплатне вилучення, за загальним правилом, застосовується в якості додаткового адміністративного стягнення.

Основною метою, що переслідується при оплатному вилученні є усунення винної особи від володіння предметом забороненим до використання, або ж використовуваним з порушенням встановлених правових норм. Порівняно з конфіскацією це стягнення є більш м’яким і вирізняється оплатним характером.

2. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, передбачена чинним законодавством України. Даний вид стягнення передбачається не тільки статтями КпАП, а й статтями Митного Кодексу України.

Чисельні законодавчі норми та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України підкреслюють певні особливості застосування такого адміністративного стягнення як конфіскація. Враховуючи, що ці особливості викликають велику кількість суперечок при застосуванні адміністративної конфіскації на практиці, хотілося б розглянути цей вид стягнення більш детально.

Особливістю конфіскації є те, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети, а тільки речі безпосередньо пов`язані з проступком і прямо вказані в правовій нормі.

Конфіскація