Правовий статус політичних партій та громадських організацій в Україні

Міністерство освіти і науки України

Реферат

на тему: Правовий статус політичних партій та громадських організацій в Україні

з дисципліни: Конституційне право України

Харків 2011

Вступ

У демократичному суспільстві політичні партії в боротьбі за державну владу поступово перетворюються на посередника між суспільством і державою. Вони є єдиним елементом громадянського суспільства, який за умови оволодіння державною владою може перетворити приватні інтереси громадян, різних соціальних верств у загальний політичний інтерес. Громадські організації є також формою самоорганізації громадян, але, на відміну від політичних партій, участь у політичному житті не є змістом їх діяльності. Відповідно до закону України “Про об’єднання громадян” вони покликані задовольняти та захищати законні соціальні, економічні, творчі, національно-культурні та інші інтереси своїх членів і не мають основною метою одержання прибутків.

Статус релігійних, профспілкових, молодіжних та дитячих організацій регулюється окремими законами.Виникнення і розвиток багатопартійності, започаткування участі політичних партій у формуванні органів державної влади є, по-перше, перешкодою узурпації влади державою; по-друге, однією з гарантій реалізації конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами; по-третє, одним з політико-правових засобів здійснення представницької форми народовладдя; по-четверте, результатом втілення у життя права громадян України на свободу об’єднання у політичні партії. Закріплене у ст. 36 Конституції України це право є можливістю задовольняти первинні потреби громадян. За допомогою політичної партії найбільш суттєві з первинних потреб перетворюються в інтерес соціальної верстви, іншої зацікавленої групи, а за умови оволодіння політичною партією державною владою, як було сказано вище, - у загальний політичний інтерес.

1. Об’єднання громадян у політичній системі України

Якщо політична партія не виражає соціального, чи іншого суттєвого групового інтересу, тобто не має соціальної бази, вона виражає свої вузько партійні інтереси і неминуче приречена на поразку. Ще під час буржуазних революцій у Західній Європі виникали буржуазні партії, які боролись за політичну владу буржуазії. У другій половині ХІХ ст. створювались робітничі і селянські політичні партії. Їх боротьба за права пригноблених, проти всевладдя буржуазії, сприяла конституційному закріпленню загального, рівного виборчого права, формуванню в країнах Західної Європи і США соціальної держави. Перший в історії закон про політичні партії ” було ухвалено в 1967 р. у ФРН.

Конституція визначила Україну як демократичну державу, що обумовило один з найважливіших напрямків її модернізації й передбачає розвиток багатопартійності, удосконалення конституційно-правовового регулювання статусу політичних партій, підвищення ролі політичних партій у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування.

Правове регулювання статусу політичних і громадських організацій було започатковане Законом України про об’єднання громадян ” від 16 червня 1992 р. Політичні партії в той час знаходилися лише на стадії становлення й тому законодавець не виокремлював регулювання їх статусу в окремому законі. Але невпинний процес розвитку багатопартійності обумовив необхідність відповідних правових заходів, що сприяли підвищенню ролі політичних партій в політичній системі України. В Законі України про вибори народних депутатів ” 1993 р. політичні партії визначалися як суб’єкт висування претендентів у кандидати в народні депутати України, а відповідно до Закону України про вибори народних депутатів України 1997 р. половина конституційного складу Верховної Ради України обиралася за списками від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Це сприяло тому, що політичні партії, по-перше, стали повноцінними суб’єктами виборчого процесу; по-друге, сприяли структуризації Верховної Ради України. Була зроблена спроба створити парламентську більшість; по-третє, обумовили активізацію роботи парламентських фракцій; по-четверте, збільшили вплив на формування органів виконавчої влади. Так, була започаткована практика консультацій Президента України з лідерами парламентських фракцій перед внесенням ним на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем’єр-міністра та ін.; по-п’яте, створили такі умови, за яких позапартійні депутати стали менше впливати на діяльність парламенту й тому їх чисельність різко зменшилася. Якщо під час парламентських виборів 1998 р., які проводилися за змішаною виборчою системою, з 218-ти депутатів, обраних в одномандатних округах, - 111 – були позапартійними, то через півтора року кількість народних обранців, які не входили до жодної з фракцій Верховної Ради, становила – 19, тобто 4,2% від конституційного складу парламенту України. Така ж тенденція, тільки більш прискорено, відбувалася й після парламентських виборів 2002 р., що засвідчило необхідність формування органів державної влади на основі пропорційної виборчої системи. У ФРН, де запроваджена змішана виборча система, чисельність незалежних депутатів, як правило, не перевищує 2-2,2% депутатів Бундестагу. А після виборів 1983 р. їх не було зовсім. Таким чином, Закон України про об’єднання громадян ” почав суперечити реаліям партійного життя та тенденціям суспільного розвитку. До того