Особливості правозастосовної та правотворчої діяльності державної служби зайнятості України

Особливості правозастосовчої та правотворчої діяльності державної служби зайнятості України

Дослідження проблематики державно-управлінських рішень, а відповідно і правових актів управління на сучасному етапі становлення державності України має отримати новий імпульс у зв’язку з суттєвими перетвореннями в економічній, політичні і соціальній сферах життєдіяльності суспільства. Значну роль в цьому відіграють загальнотеоретичні дослідження проблем правотворчості та правозастосування. Як відомо, за своїм змістом правові форми управлінської діяльності поділяються на правозастосовну та правотворчу форми.

Правовою формою здійснення виконавчої влади є правозастосовна форма, за допомогою якої вирішуються конкретні управлінські рішення. Вона полягає у виданні індивідуальних актів управління - рішень, які стосуються окремих суб'єктів - юридичних осіб та громадян. Індивідуальні акти управління мають яскраво виражений правозастосовний характер, будучи за своєю юридичною природою розпорядчими актами [11].

Використання державними органами, їх посадовими особами заходів адміністративного примусу забезпечує безпосереднє попередження, виявлення і припинення порушень правових норм, притягнення винних до юридичної відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушень, а в кінцевому підсумку – зміцнення законності і правопорядку. Правозастосовна діяльність – основний, якщо не єдиний, інструмент індивідуального правового регулювання.

Таким чином, правозастосовна діяльність може бути визначена як здійснювана на засадах доцільності, справедливості й обґрунтованості під нормативна діяльність компетентних суб’єктів з видання конкретизованих й індивідуалізованих владних приписів (індивідуальної регламентації) та забезпечення їх видання й фактичної реалізації (право забезпечення).

В центрі уваги вчених-правознавців досить довгий час знаходяться ознаки та зміст правозастосовної діяльності. Правозастосування та окремі питання правозастосовної діяльності розглядається в публікаціях радянських і російських науковців, зокрема М.Александрова [7], С.Алексєєва [3], Ю.Бро [14], В.Горшеньова [12], В.Лазарева [11], П.Недбайла [2], О. Черданцева [4], В. Юсупова [9] та вітчизняних вчених, таких як Є.Додін [21], П.Рабінович [24].

Наприклад, професор Є. Додін зазначає, що зміст правозастосовної діяльності становлять збирання, дослідження, опрацювання й зберігання інформації або, простіше кажучи, операції з нею”. Метою правозастосовної діяльності проф. Додін уважає поширення загальних приписів правових норм на персонально визначених суб’єктів [13].

На думку професора О. Козлова, задля того, щоб “утілити правову норму в життя”, компетентний суб’єкт мусить послідовно набути знання, по-перше, щодо конкретної ситуації, яка потребує владного втручання, по-друге, щодо змісту норми, яка підлягає реалізації, по-третє, щодо можливих сприятливих чи, навпаки, несприятливих для суб’єкта правових наслідків і насамкінець ухвалити відповідне рішення, владно підтвердивши вид та міру прав і обов’язків учасників правовідносин та, в разі потреби, визначивши вид і міру юридичної відповідальності [16].

“Застосування права, – пише професор О. Аверін, – це спрямований на забезпечення нормального перебігу процесу реалізації правових норм комплекс розумових і фактичних, організаційних і юридичних операцій (дій) суб’єкта правозастосування ” [5].

Професор В. Горшеньов трактує правозастосовну діяльність як специфічну діяльність уповноважених державних органів, громадських об’єднань та посадових осіб, спрямовану на розгляд і вирішення різноманітних індивідуальних справ, які мають юридичне значення [12].

Професор С. Алексєєв визначає правозастосування як специфічну діяльність, спрямовану на вирішення юридичної справи, у результаті якої до матерії правової системи включаються нові елементи – владні індивідуальні приписи. “Правозастосовча діяльність є організаційним виразом застосування права та являє собою систему різнорідних дій основного й допоміжного характеру, втілених у правозастосовчих актах”, – пише він. Він також зазначає, що поняттям вирішення юридичної справи” охоплюється кінцева правозастосовна дія, термін “індивідуальний державно-владний припис” указує на результат правозастосування, а поняття “акт застосування” позначає результат вирішення юридичної справи в єдності з його зовнішньою формою, тобто акт-документ [7]. Отже, усі три наведених поняття у дещо різних аспектах характеризують підсумок правозастосовної діяльності, її остаточний результат.

Отже, з урахуванням наведених поза межами дефініцій додаткових характеристик можна виділити такі принципові для визначення змісту поняття “правозастосовча діяльність” риси.

По-перше, це специфічна діяльність компетентних суб’єктів. На відміну від таких форм безпосередньої реалізації правових норм, як їх використання, виконання й дотримання громадянами та ін., правозастосування є складною формою реалізації норм права, що потребує участі наділеного легальними владними повноваженнями суб’єкта.

По-друге, така діяльність відзначається владним характером. Державні органи безпосередньо, а інші компетентні суб’єкти опосередковано та різною мірою реалізовують владні функції, що полягають у контролі (нагляді) за суспільними явищами й процесами, їх авторитетному засвідченні й управлінні ними, а в разі потреби й за наявності підстав – у застосуванні легального примусу. Державні органи є носіями владних повнова