Фіcкальна політика української держави

Фіскальна політика української держави

Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.

Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Мета фіскальної політики – домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:

- Зменшення податків і збільшення державних інвестицій

- Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує

вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."

Виділяють два види фіскальної політики: дискреційную недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.

У нашій економіці мультиплікатор збалансованого бюджету за 1992-1994 рр. практично не можна обчислити. У ці роки державний бюджет України характеризувався дефіцитністю, тобто був незбалансованим. Підвищення податків і державних витрат призводило не до збільшення валового національного продукту України, а, навпаки, до його скорочення.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого - через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.

У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося досягнути.

У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.

У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави була характерна хаотичність у зміні системи оподаткування, відбувалося почергово зменшення, або збільшення розміру податків. Наприклад, ставки акцизного збору і базова ставка податку з доходу (прибутку) змінювалися декілька разів» а максимальна ставка прибуткового податку піднялась майже до 90% у 1993 р. Нестабільністю податкової політики пояснюється, насамперед, невизначеність напрямів переходу до ринку. В 1992 р. був взятий курс на прискорене входження України у ринкову економіку, що вимагало проведення лібералізації податкової системи., Результатом такого курсу стала нестача бюджетних коштів для задоволення соціальних потреб. У другій половині 1992 р. податковий тиск на підприємства посилився. На валовий доход підприємств була встановлена базова ставка у розмірі 18%. У першому кварталі 1993 р., коли відбулося повернення до оподаткування прибутку, ставка податку визначалась на рівні 30%, що відповідало бажанню уряду зменшити податковий тягар для підприємств і створити умови для зміцнення їх фінансового становища. Однак оподаткування прибутку за вказаною ставкою значно зменшило надходження до бюджету. Починаючи з другого кварталу 1993 р. уряд повернувся назад до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Однак і це не змогло забезпечити необхідні надходження до бюджету, тому ставку оподаткування було збільшено до 22%. Таким чином, збільшення ставки податків зумовлювалося потребами бюджету, кошти з якого були необхідні для реалізації програм соціального захисту малозабезпечених верств нас