Адміністративно-правовий статус підрозділів судової міліції

Ефективність заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, прямо залежить від організаційно-правового і фінансово-матеріального забезпечення їх реалізації, тобто від наявності спеціалізованих підрозділів у правоохоронних органах України, насамперед, спецпідрозділів судової міліції.

Тому в цьому підрозділі автор поставив такі завдання: 1) визначити адміністративно-правовий статус, завдання і функції судової міліції; 2) розкрити недоліки в організації та структурі судової міліції; 3) внести пропозиції щодо удосконалення окремих організаційно-правових аспектів діяльності судової міліції.

Згідно зі ст. 15 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки покладається: 1) на органи Служби безпеки; 2) на органи охорони державного кордону України; 3) на розвідувальний орган Міністерства оборони України; 4) на органи внутрішніх справ; 5) на органи управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Крім того, згідно зі ст. 3 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” забезпечення безпеки осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, здійснюється органами і установами виконання покарань.

Для виконання цих завдань зазначені органи повинні мати відповідні спеціальні підрозділи. Але інформації про діяльність цих підрозділів дуже мало, до того ж треба зазначити, що далі аналізуватимуться тільки відкриті джерела.

1. Органи Служби безпеки України. Датою створення в Україні відповідного спецпідрозділу вважають 3 березня 1990 року. Саме тоді наказом № 0031 начальника 7-го управління КДБ СРСР було створено 10-е відділення Групи “А” у м. Києві. У наказі було зазначено, що “спеціальний оперативно-бойовий підрозділ призначений для локалізації й припинення терористичних та екстремістських акцій, інших особливо небезпечних злочинних проявів, у тому числі для проведення операцій у взаємодії з іншими зацікавленими підрозділами в боротьбі з організованою злочинністю”.

Відбір кандидатів у регіональні спецпідрозділи проводився за підвищеними вимогами: медична придатність для служби у повітряно-десантних військах, стаж роботи в органах державної безпеки – не менше 1 року, віковий ценз – до 33 років, відповідна професійна і фізична підготовка та інші. Досить сказати, що з 120 співробітників КДБ УРСР, направлених на розгляд як кандидатів в 10-е відділення Групи “А” (м. Київ) було відібрано тільки 15.

30 травня 1992 року наказом Голови СБУ № 083, у структурі центрального апарату СБУ була створена Служба “З” (Спеціальна служба), керівник якої, згідно з розробленим і затвердженим Положенням про неї, підпорядковувався безпосередньо Голові СБУ, а за його відсутності – Першому заступникові Голови. Це був значно більший за кількістю співробітників підрозділ із більш масштабними завданнями.

23 червня 1994 року указом Президента України, було створено Управління “А” СБУ (Управління боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства). На Управління “А” були покладені дві нові функції, на підставі Закону України “Про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства” і “Про державний захист суддів і працівників правоохоронних органів”.

Так виник центральний підрозділ “А”, а потім і його лінійні відділи СБ України у всіх обласних містах республіки і в м. Севастополі. Крім завдань з фізичного припинення терористичних актів і дій, що загрожують безпеці держави, звільненню заручників, захопленню небезпечних злочинних авторитетів, на них було покладено завдання захисту учасників кримінального судочинства, працівників судів і правоохоронних органів, членів їхніх родин.

30 листопада 2000 року Управління “А” стало Головним управлінням “А” СБ України, у складі якого було організовано два управління. 15 червня 2003 року в Головному управлінні “А” створено третє управління. [1]

Закон “Про загальну структуру і чисельність Служби безпеки України” уточнив назву цього підрозділу: “боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів” [8].

І нарешті, указом Президента від 24.09.2007 р. № 913/2007 даний підрозділ було реорганізовано в Центр спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів (зі статусом департаменту) [9].

2. Органи охорони державного кордону України. На сьогодні в системі Державної прикордонної служби, на відміну від інших правоохоронних органів, створено чіткий механізм захисту своїх співробітників та їх близьких родичів.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 354 від 28 квітня 2004 р. було затверджено Інструкцію про порядок організації та здійснення заходів власної безпеки військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України та їх близьких родичів [7].

Згідно з п. 2.3 цієї Інструкції, керівник органу Державної прикордонної служби України двічі на рік призначає нештатну групу, до складу якої включають найбільш досвідчених та фізично підготовлених військовослужбовців на чолі з офіцером, про що видається відповідний наказ. Зазначені військовослужбовці повинні регулярно проводити тренування з фізичної підготовки, рукопашного бою, стрільби з вогнепальної зброї та