Юридична відповідальність працівників державної служби зайнятості України за порушення законодавства про зайнятість

Юридична відповідальність відноситься до загальної теорії права. Цікавою є позиція деяких вчених, які зазначають, що юридична відповідальність є одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушенням, одним із специфічних видів соціальної відповідальності, який регламентований правовими нормами [2]. Існує декілька підходів щодо визначення змісту категорії юридичної відповідальності.

Сутність та ознаки юридичної відповідальності досліджували науковці з таких галузей права, як конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне та ін. Слід звернути увагу, що визначення сутності та ознак юридичної відповідальності, які пов’язують її з негативним ставленням до протиправної поведінки та застосуванням до особи санкцій за вчинене правопорушення є найпоширенішими. Крім згаданого визначення, існує «концепція примусу», згідно якої юридична відповідальність пов’язана з протиправною поведінкою, вона не існує без правопорушення, оскільки є реакцією на протиправне діяння, тягне за собою [9].

Доволі поширеним є ставлення до юридичної відповідальності як до обов’язку суб’єкта права дати звіт у своїх діях, застосування до нього юридичних санкцій.

Як зазначає в дослідник Д. Лук’янець: юридична відповідальність – це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб’єктів), що проявляються в недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, нанесенні шкоди або завданні збитків і виражена в застосуванні до осіб, які вчинили такі діяння, засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру [18].

В юридичні літературі юридичну відповідальність поділяють на види залежно від її функцій.

1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) – примус, як правило, не виявляється; має місце добровільне виконання правопорушником відповідальності. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин.

2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) – примус проявляється:

а) в обмеженні прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення права обіймати певні посади);

б) у накладенні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо).

При розгляді питань юридичної відповідальності працівників ДСЗУ, потрібно врахувати, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про зайнятість» від 1 березня 1991 р. №803-XII [9] регулювання правового становища державних службовців, які працюють у підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу».

Інститут відповідальності державних службовців є комплексним правовим інститутом, суспільні відносини в якому регулюються нормами різних галузей права. Так, відповідно до ст. 38 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723 [1] особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

На думку професора Лазора О.Я. необхідною умовою настання реальної юридичної відповідальності державного службовця є наявність трьох підстав:

– фактичної (склад правопорушення),

– нормативної (норми права),

– процесуальної (акту застосування права).

Фактичною підставою юридичної відповідальності є вчинення державним службовцем конкретного правопорушення.

Нормативною підставою юридичної відповідальності державного службовця є невиконання встановленого державою обов'язку, який закріплений у диспозиції юридичної норми, наслідком чого є застосування до особи відповідних санкцій.

Процесуальною підставою є акт застосування правової норми, тобто «спосіб зовнішнього прояву формально обов'язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. Такий акт приймається органом до компетенції якого належить право притягнення правопорушника до відповідальності та накладення на нього стягнень за вчинення ним правопорушення (наприклад: вирок суду у кримінальній справі) [1].

Отже, розглядаючи питання юридичної відповідальності працівників ДСЗУ, необхідно зупинитись на детальному аналізі різних видів відповідальності, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723 [8].

Особливістю юридичної відповідальності керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості є те, що за порушення законодавства про зайнятість в Україні чинний Закон України «Про занятість»у статті 35 передбачає що: « Службові особи, винні у порушенні законодавства України про зайнятість населення, притягуються у встановленому порядку до відповідальності» [9].

На відміну від Закону, Положенням про державну службу зайнятості, якезатверджено Постановою Кабінету Міністрів Украни від 24 червня 1991 р. №47 [3], передбачено, що:

Державний центр зайнятості Мінпраці несе відповідальність за:

– проведення на території держави єдиної політики зайнятості;

– організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;

– визначення оптимальної структури і чисе