Над чим сміється Д. Свіфт у своїй книзі «Мандри Лемюеля Гуллівера»?

Англійський письменник ірландського походження, знаменитий представник просвітництва. В історію світової літератури Свіфт увійшов як творець книги «Мандри Гуллівера» (повна назва «Мандри в деякі віддалені країни Лемюеля Гуллівера, який спочатку був хірургом, а згодом капітаном кількох кораблів», 1726).

У Свіфта була репутація непримиренного і злого сатирика, він сміливо «зривав маски» з благонадійних співвітчизників і виставляв їх на посміховисько. Свіфт розпочав свою книгу як пародію на жанр пригодницької літератури і намагався за допомогою свого роману виправити соціальне зло. Чотири частини роману — це подорож до чотирьох різних країн: вЛіліпутію, в країну велетнів, у Лапуту, до гуінгмів. Змальовуючи життя політиків і монархів у цих країнах, Свіфт висміює політичну систему Англії — в Ліліпутії такі ж самі світські інтриги, партійні сутички. Король велетнів жахається жорстокості людей і визнає, що більшість з них — це «маленькі і бридкі гади». Сміючись над недоліками суспільства, Свіфт закликав до їх викорінення.

Джонатан Свіфт — великий англійський письменник-сатирик. Своє життя і талант Свіфт присвятив боротьбі за гі справедливість. Він був захисником прав простих ірландців, сприяв установленню миру між Англією і Францією, «ревно боровся за справу мужньої свободи», — як написав сам Свіфт про себе. Обурення несправедливістю сучасного йому суспільства спонукало письменника до створення безсмертних «Мандрів Гуллівера». Перша частина книги присвячена подорожі до Ліліпутії — країни чоловічків, що «досягли великої досконалості в механіці», були чудовими математиками і будівельниками. Ліліпутія — манесенька країна, але в ній існують ті ж проблеми, що й в Англії. На чолі держави стоїть імператор. Він поводиться, як і личить монарху, зарозуміло, гордовито. Але його претензії на велич смішні в очах Гуллівера, що тримає «шестидюймового монарха» для зручності спілкування на долоні. Імператор стурбований «загальним станом справ у країні», де ворогують дві партії: Тремексенів і Слемексенів. Причина їхньої ворожнечі — висота підборів. Ненависть між цими двома партіями доходила до того, що члени однієї партії не могли «ні їсти, ні пити, ні розмовляти один з одним». Це нагадує взаємини між партіями торі і вігів у рідний Свіфту Англії. Поки чвари шматують державу, сусідня імперія Блефуску загрожує навалою на Ліліпутію. Причина ворожнечі між цими державами здається Гулліверу смішною і незначною: жителі Ліліпутії, а потім і Блефуску ніяк не вирішать, з якого кінця — тупого чи гострого — слід розбивати яйця. Але ці чвари тривають уже «тридцять шість місяців», загублена величезна кількість кораблів і багато людських життів, а ворожнечі не видно кінця. Гуллівер допоміг імператору Ліліпутії здобути перемогу над флотом Блефуску. «Але честолюбство монархів не має меж», — зауважує Свіфт. Імператор Ліліпутії задумав за допомогою Гуллівера завоювати сусідню імперію. Міністри і придворні Ліліпутії, як і усюди, плетуть інтриги і переслідують свої дрібні цілі, далекі від інтересів простих, мирних людей.


Створивши Ліліпутію, Свіфт показав мініатюрну модель англійського суспільства, ненависні йому звичаї і порядки, міністрів і королів, що претендують на панування і велич.

Читаючи книгу Свіфта, зіставляючи ліліпутів і велетнів, ми розуміємо, які відносні наші оцінки і представлення про багатство і силу, про велич і красу. Ми розуміємо, що війни і політичні чвари часто виникають через незначні причини, а обходяться людству дуже дорого.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать