Допит обвинуваченого

ЗМІСТ

Вступ.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

2. Пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого,

3. Тактичні особливості допиту обвинуваченого.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності право застосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов’язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання ( ст. 4 КПК ).

Поспішне, безпідставне , помилкове притягнення особи до відповідальності може мати не сприятливі для неї наслідки, завдати незаслужені моральні страждання, заподіювати матеріальну шкоду. Порушення закону і помилки, що до­пускаються при притягненні осіб як обвинувачених, при­зводять до істотного обмеження прав і свобод громадян, викликають обурення та обґрунтовані скарги.

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання інформації, який має величезне доказове значення.

Допит обвинуваченого – слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого з допитуваним для одержання відомостей, які є необхідні для встановлення обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов’язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту ( ст. 143, 145, 146, 166-173 КПК України).

Завданням допиту є одержання достовірності інформації стосовно обставин злочину, що розслідується.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами.

Формування внутрішньго переконання слідчого при оцінці, отриманій у ході допиту, істотно полегшує те, що в його розповсюдженні є сукупність доказів, що поступово накопичуються. Визначення місця того факту, що оцінюється, у цій сукупності дозволяє дійти правильного висновку.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

Згідно зі ст. 43 КПК обвинуваче­ним є особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Обвинуваченим особа може стати лише після порушення кримінальної справи і з моменту винесення слідчим (ст..131, 132 КПК ) або прокурором ( п.5 ч.1 ст. 227 КПК ) постанови про притягнення до відповідальності особи як обвинуваченого. Винесення такої постанови є юридичним фактом. У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку, а в справах приватного обвинувачення – з моменту порушення суддею кримінальної справи і призначення її до розгляду.

Підставою для притягнення особи як обвинуваченого є достатність доказів, які вказують на вчинення злочину. В ст. 62 Конституції зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих не законним шляхом, а також ґрунтуватися на припущеннях. При цьому притягнення як обвинуваченого повинно базуватися не на простій сукупності доказів, а на їх системі, під якою розуміється внутрішня несуперечливість множини взаємопов’язаних доказів.

Визначення достатності доказів для притягнення як обвинуваченого пов’язано з їх оцінкою. Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності( ч.1 ст. 67 КПК ). Перевірку доказів не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. Отже, виходячи зі змісту ст. 131 КПК можна зробити висновок, що для притягнення особи як обвинуваченого урозпорядженні слідчого мають бути достовірні вагомі до­кази, які переконують його в тому, що:

а) подія (діяння), що розслідується, справді мала місце;

б) її вчинено умисно або необережно саме даною осо­бою;

в) у цьому діянні є всі передбачені кримінальним зако­ном ознаки складу певного злочину;

Виявивши особу, яка підлягає притягненню як обвину­вачений, слідчий повинен перевірити, чи містяться в її діях ознаки складу злочину і якого саме.

Докази,в більшості випадків належать до ознак, які характеризують об'єкт та об