Необхідна оборона, її визначення та ознаки

План

Вступ

1. Підстави виникнення стану необхідної оборони

2. Ознаки правомірного заподіяння шкоди в стані необхідної оборони

3. Ексцеси необхідної оборони

Висновки

Cписок використаних джерел

Вступ

Ще юристи стародавніх часів говорили і вказували на те, що право людини на самозахист належить їй від природи і є невід’ємним. В історії українського та російського кримінального права необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння, вперше згадується в «Уложении царя Алексея Михайловича»[27, c. 3]. На сьогодні право на захист своїх охоронюваних законом прав та інтересів закріплене Конституцією України, так, частина 2 статті 27 Конституції проголошує «Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань».Дана норма набула свого поширення і деталізаціїв чинному законодавстві, зокрема в Кримінальному кодексі України 2001 року.Інститут необхідної оборони в кримінальному праві є досить важливим, оскільки він є одним із способів протидії злочинності, проблема якої досить гостро постала в наші дні. У той же час цей інститут є, нажаль, одним із самих неоднозначних і недостатньо врегульованим законодавством. Доказом цьому є наявна в Україні практика застосування інституту необхідної оборони, яка в великій мірі залежить від суб’єктивної думки судді, слідчого, прокурора та інших суб’єктів владних повноважень. Саме велика залежність застосування на практиці положення про необхідну самооборону при реалізації особою права, передбаченого статтею 36 КК від внутрішнього переконання посадових осіб є стримуючим чинником, оскільки така особа має страх перед кримінальною відповідальністю за перевищення меж необхідної оборони. Незважаючи на те, що інститут необхідної оборони не є новим для кримінального права України, і є немало дослідженим в науці, увага вчених щодо його проблематики не зникає і сьогодні. Це, в деякій мірі пов’язано з тим, що більшість праць вчених щодо цієї проблеми опубліковані ще за радянських часів і не відповідають сучасним реаліям суспільства, більше того КК 2001 року ввів деякі зміни до цього інституту, порівняно із КК 1960 року.Проблеми необхідної оборони досліджувалися такими вченими як Перцев Д.В, Андрушко П.П, Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Володарський В.Л., Глушков В.О., Дмитренко А.П, Меркурьев В.В., Гусар Л.В. Якубович М.И, Атабаєва Т.Ш, Тасаков С., Ткачевский Ю.М та іншими.Метою курсової роботи є дослідження кримінально-правових особливостей інституту необхідної оборони в кримінальному праві України.Відповідно до мети були поставлені такі завдання:- визначити умови, при яких виникає стан необхідної оборони;- визначити межі необхідної оборони та їх місце в системі умов правомірності необхідної оборони;- дослідити особливості перевищення меж необхідної самооборони;- проаналізувати законодавство зарубіжних країн з окремих аспектів необхідної оборони;

1. Підстави виникнення стану необхідної оборони

Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння є важливою складовою комплексного інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Норми, які визначають поняття та ознаки необхідної оборони, потребують особливої уваги та аналізу, тому що регулюють сферу розмежування правомірної і злочинної поведінки. Ці норми є заохочувальними нормами кримінального законодавства, які насамперед мають стимулювати й гарантувати позитивне реагування, у вигляді виключення кримінально-правового обтяження, у випадках активної протидії злочинам або суспільно- небезпечним посяганням у стані необхідної оборони, затриманні особи, яка вчинила злочин, крайньої необхідності та ін. Суспільна корисність зазначеної правомірної поведінки полягає в запобіганні або мінімізації шкоди об‘єктам кримінально-правової охорони. Реалізація зазначених обставин у площині правовідносин, що виникають у зв‘язку з вчиненням злочину суспільно небезпечного посягання чи злочину іноді породжує ілюзію про тотожність об‘єкта заподіяння «санкціонованої шкоди» та об‘єкта правомірної поведінки.

Так, відносно обставин, що виключають злочинність діяння, досить поширеною є думка, що об‘єктом вчинку, що виключає злочинність діяння, визнається та цінність (благо), якій суб‘єкт заподіює певну шкоду для досягнення визначеної суспільно корисної мети [3, с. 175].

Заподіяння шкоди об‘єктам кримінально-правової охорони виступає «засобом», завдяки якому здійснюється захист суспільних відносин, що знаходяться в безпосередній загрозі заподіяння шкоди з боку особи, яка вчинює суспільно небезпечне посягання, або відносин, що вже зазнали повної або часткової руйнації і, особа, яка здійснює позитивну поведінку, спрямовує свої дії на мінімізацію суспільно небезпечних наслідків, затримання особи, яка вчинила злочин. Аргументом на користь зазначеного розуміння виступає вимушеність заподіяння шкоди об‘єктам кримінально-правової охорони. Крім того, закон передбачає відповідальність за перевищення меж необхідної оборони (ч.3 ст.36 КК).

Загальним для суспільних відносин, що знаходяться в безпосередній загрозі заподіяння шкоди або, яким певною мірою шкода вже заподіяна, а також тими, що зазнають «санкціонованої шкоди», є те, що як перші, так і другі суспільні відносини поставлені під охорону в кримінальному законодавстві. Слушною є думка Ю.В. Бауліна, що коло об‘єктів кожного виду обставин є строго визначеним й неоднаковим для кожного із них [3, с. 176]. Дл

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать