Украина ХХІ века: верховенство права или верховенство закона

Міністерство освіти та науки України

Національна академія прокуратури України

Інститут підготовки кадрів

Україна ХХІ століття: верховенство права чи верховенство закону?

Денисов Олег Олександрович

І курс

6 група

Київ 2007р.

Зміст

Вступ

Основна частина

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

В сучасній Україні постало питання, що покласти в основу української правової системи: верховенство права чи верховенство закону? Чи можна поєднати ці два принципи в одному явищі? Як вони співвідносяться між собою? Чи можна знайти компроміс, який дозволить побудувати правову державу у ХХІ столітті?

Автор вважає, що в самій ідеїверховенства закону є багато проблем, але все ж таки саме цей принцип може допомогти зробитипростий вибір між тиранією та беззаконням, на користь правової держави.

На думку автора державі властиві три стани: тиранія, беззаконня, панування права. Тиранія має місце тоді, коли держава приймає курс на утвердження верховенства права, саме в такій ситуації державний апарат починає приймати рішення обґрунтовуючи їх «справедливим правом», що в результаті приводить до зловживань та встановлення тиранії. Беззаконня, має місце тоді, коли держава навпаки, взагалі відмовляється від того, щоб діяти за принципом верховенства права і в результаті, державному апарату, навіть не треба пояснювати, чому було прийняте саме таке рішення, не дивлячись на те, що воно прямо суперечить принципам справедливості. Ну і нарешті, стан панування права досягається лише при умові функціонування держави за принципами верховенства закону, адже тільки чітко закріплені норми можна або виконувати або порушувати. Можливо такий погляд є дещо суперечливим, саме його аргументації – присвячена основна частина цієї роботи.

Крім того ця робота більшим чином спрямована на пошук саме такої відповіді, що допоможе встановити у державі стабільність, адже саме стабільність є найціннішою та найнеобхіднішою ознакою, без набуття якої подальший розвиток нашої держави - неможливий.

Основна частина

Чи можливе "верховенство закону" взагалі? Адже для того, щоб закон діяв, необхідно забезпечити його виконання. А коли його виконання доводитьсязабезпечувати, то цілком можливо, що вершити правосуддя буде незакон, а ті, хто забезпечує його виконання. А для того, щобправоохоронці суворо дотримувалися законності, вони в свою чергуповинні повністю підкорятися не тільки силі закону, а й ще суворішійсилі, яка сама собою може бути незаконною. Саме намагання забезпечитиверховенство закону призводить до створення все могутніших потенційнихтиранів.

Конституціявизначає ухвали Конституційного Суду обов'язковими для виконаннявсіма, то як же можна чинити опір цьому Суду в ім'я дотриманняКонституції? Одна можлива відповідь на це запитання така: правотлумачення -- це ще не право вносити поправки. Таким чином, якщоКонституційний Суд намагався внести поправки до Конституції підвиглядом простого тлумачення її статей, то вірність конституційномупорядку вимагатиме чинення опору таким рішенням Суду.

Можна сформулювати цю думку дещо по-іншому. Якщо ми скасуємо поліціюта суди для того, щоб залишити людей "не під ким, окрім Бога і Закону", ми тим самим відкриваємо шлях беззаконню. Але якщо ми надаємополіції або судам чи їхнім зверхникам повне право забезпечення є певні тертя з правопорядком, як, зрозуміло, й з відсутністюправопорядку.

Єдиним принциповим способом усунення цієї суперечності, що внутрішньопритаманна ідеалу законності або верховенства закону, є наданнянайвищим правоохоронцям, які водночас цілком безсторонні і мудрі, прав, щоб вони безпомилково застосовували закони. Закон може мативерховенство, може цілком узгоджуватися з правопорядком тільки тоді, коли вершителі доль, ті, кому довірено відправляти правосуддя, маютьнепохитний намір і здатні слідувати тільки закону. Саме через побоювання відсутності порядку, держави впадають у спокусу сподівання на безпомилковість і непогрішність застосування верховенства права судовими органами. Вони довіряють всю свою правову систему одному "верховному" чи "конституційному" суду, який підпорядковується об'єктивним науковим юридичним знанням та мудрості тлумачення законів. Здається, що і тиранії, і беззаконня вдається уникнути завдяки безстороннім експертам, які беззастережно зобов'язують всіх інших безумовно підкоритися їхнім безпомилковим тлумаченням закону, на основі верховенства права. Надавати абсолютної законної влади будь-якому одному вищому суду – цеозначає помилятися, причому тоді, коли у всьому світі, самі судді всеменше й менше дотримуються думки, що право є наукою, а не політикою.Всевладні політики -- це можливі майбутні тирани. Проте альтернативоюмонізму (відсутність плюралізму) не має бути беззаконня. Такоюальтернативою може бути правовий плюралізм. Право офіційноготлумачення закону не слід зосереджувати в одному місці або ж відмінятиповністю -- його можна розподілити або ж збалансувати. Скажімо, убагатьох країнах є не один апеляційний суд найвищої інстанції, акілька. Як буде показано далі, у деяких правових системах світуіснують цей та інші цілком прийнятні компроміси. Ті держави, дерозробляються нові конституції або вдосконалюються старі, не повиннівідчувати, що є тільки один шлях -- надання необмеженого праватлумачення законів одному суду чи ін