Історія та світовий досвід реалізації громадянами права на захист засобами адміністративної юстиції

Історія та світовий досвід реалізації громадянами права на захист засобами адміністративної юстиції

Вступ

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову в сучасних демократичних державах характеризується наявністю механізму стримувань і противаг, який запобігає узурпації влади та її концентрації в одній з трьох гілок. Одним з елементів механізму стримувань і противаг є гілка судової влади.

У країнах із розвиненими демократичними традиціями функціонування державної влади суди посідають особливе місце. Зазначене підтверджується зокрема, показником кількості суддів на мільйон жителів, а також обсягом державних коштів, що витрачаються на утримання судових установ і суддів. Так, у Федеративній Республіці Німеччина на один мільйон жителів припадає більше, ніж 200 суддів, в Англії – 51, Італії – 101, Швеції – 100. У Німеччині дві третини коштів, що спрямовуються на підтримку правопорядку, витрачається на суди, тоді як в інших європейських країнах суди отримують приблизно одну третину цих коштів [17].

Більшість вітчизняних вчених, які досліджували загальні проблеми захисту прав і свобод громадян від порушень у публічно-правових відносинах, а також питання вдосконалення відповідних адміністративних процедур вивчали тенденції формування адміністративного судочинства у контексті становлення адміністративної юстиції. Зокрема, зазначене стосується робіт Ю.В. Георгієвського, Ю.С. Педько, В.Г. Перепелюка, О.І. Шостенко, та ін. Дійсно, такий підхід є логічним, адже запровадженню найбільш ефективної серед інших форм захисту прав, свобод, законних інтересів – судової форми захисту – до сфери публічно-правових відносин передує формування відповідної моделі, адаптованої до тенденцій державотворення у кожній країні. Разом з тим, викликає зацікавленість вивчення проблеми витоків формування адміністративного судочинства як окремої форми захисту прав, свобод, законних інтересів. Доцільність саме такого підходу ґрунтується на доведеній вченими думки про розмежування суміжних понять «адміністративна юстиція», «адміністративний процес», «адміністративна юрисдикція».

адміністративний суд юстиція оскарження

Історія та світовий досвід реалізації громадянами права на захист засобами адміністративної юстиції

Віддаючи належне науковому надбанню юридичної думки стосовно генезису ідеї адміністративної юстиції, доцільно навести ті відповідні положення, які обґрунтовували вчені.

Дослідники проблем становлення і розвитку адміністративної юстиції пов’язують виникнення необхідності її запровадження з певними тенденціями державотворення, а саме – із зростанням потреби контролювати й обмежувати дію влади залежно від розширення функцій держави і збільшення сфери застосування засобів владного впливу з метою впорядкування суспільних відносин. При цьому називається термін ХVІІІ–ХІХ ст.ст., коли відбувалося піднесення теорії ліберальної демократії, якою було закріплено ідею обмежень та відповідальності влади за свої дії. У більш ранні терміни фактично відбувалося зародження самої ідеї обмеження влади, але форми реалізації цієї ідеї нагадували прокурорський нагляд у сучасному його вигляді [10, с. 53–54]. О.І. Шостенко доводила дещо іншу думку про витоки запровадження права громадян на самозахист шляхом оскарження дій і рішень посадових осіб до компетентного державного органу. Вона називала період стародавнього Риму, коли за римським громадянином було закріплене право апеляції до народних зборів, а у московській державі – право кожного підданого царя подавати чолобитну в Чолобитний наказ чи Боярську Думу [190 с. 66]. Із поглядом О.І. Шостенко можна погодитися лише умовно, оскільки зміст терміна «юстиція» означає правосуддя, систему судових та пов’язаних із їх діяльністю установ [8, с. 984]. Швидше за все, вчена вказувала на існуючі на той час способи оскарження.

У роботі «Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді», підготовленій за редакцією О.М. Пасенюка у 2007 р., зазначено про існування ще за часів середньовіччя правових обмежень абсолютних монархій Європи. Такі обмеження запроваджувалися внаслідок конфліктів із церквою, повстань дворян та появи германського звичаєвого права, у якому було відтворено положення про можливість притягнення суверена до відповідальності за свої дії. Пізніше це положення знайшло відображення у нормах про захист майна та особистої свободи, які сприяли запровадженню правових механізмів обмеження, особливо за допомогою прийняття судових рішень. Із розвитком європейських держав було запроваджено виконавчі засоби забезпечення відповідальності, а в рамках шведсько-фінського права у 1713 р. було запроваджено посаду омбудсмана, значна кількість обов’язків якого стосувалася нагляду за діяльністю представників влади та захисту громадян від зловживань ними владою та від їхніх протизаконних дій [10, с. 54].

Отже, вчені є єдиними в думці про передумови запровадження адміністративної юстиції – формування у суспільній свідомості та підтримка з боку влади ідеї про необхідність обмеження свавілля владних інститутів, яка реалізується у формі правового механізму відповідальності влади за свої дії. Разом з тим, постає неоднозначним сприйняття самої сутності адміністративної юстиції – як форми захисту прав у сфері управління державними справами, яка реалізується не лише засобами судочинства, а й, зокрема, засобами самозахисту.

Ю.С. Педько доводив, що зміст адміністр