Махно і Україна

Міністерство освіти України
Запорізький державний університет
Кафедра теорії держави і права

Курсова работа
з курсу історії України
на тему:
"Махно і Україна"

Виконав: студент 1 курсу юридичного факультету група 6118-3 Бордульов С.В.
Перевірила: викладач Середа А.Н.

Запоріжжя - 1999

содержание

Вступ........................................................................................................................... 3

Розділ 1. Нестор Махно: захисник селян України чи кримінальний злочинець?......................................................................................................................... 4

Розділ 2. Соціально-економічна політика Нестора Махна 10

Розділ 3. Українське питання в ідеології махновського руху 13

Висновки................................................................................................................ 26

Список використаної літератури....................................................... 27

Вступ

Нестор Іванович Махно (1888-1934) народився в багатодітній родині селянина-бідняка с. Гуляйполе Єкатеринославської губернії. Мав початкову освіту, але читав лекції в університеті Сорбони.

Світоглядною парадигмою Нестора Махна була, як відомо, анархія, "безвладний лад", "вільний радянський лад". Нестор Махно адекватно відображав інтереси і прагнення українського селянства.

Саме ідеали, устремління Н.Махна підкреслюють і віковічні прагнення українського народу до свободи.

Махно першим рішуче виступив проти захоплення більшовиками політичної влади, проти диктатури однієї партії в Україні. Між іншим, саме цим накликав на себе найбільшу ненависть і переслідування з боку "власть імущих". Категорично заперечуючи керівну роль партії у суспільстві, Н.Махно ніби попереджував про той глухий кут, до якого потрапить величезна комуністична країна у кінці ХХ ст. Натомість, Н.І.Махно пропонує суспільству багатопартійність - рівні права і змагальність усіх політичних партій і груп у впливі на людей і пропаганді своїх ідей і доктрин.

Розділ 1. Нестор Махно: захисник селян України чи кримінальний злочинець?

Шлях Нестора Махна у революцію, як і деяких інших членів найбільш радикальних політичних партій Російської імперії починався з відвертих кримінальних дій, що мотивувалися потребою набуття партійних коштів та терором як засобом боротьби з представниками самодержавної влади. Здебільшо­го подібна революційна “романтика” ставала для таких молодиків життєвою необхідністю і вигідним ремеслом для задоволення власних потреб, які надійно маскувалися політич­ними гаслами.

Після усунення з престолу Миколи П партійці-бойовики, які пройшли школу царської каторги, залишилися без звичайної роботи. Приводом для поновлення активної військовою революційної діяльності став корніловський заколот у вересні 1917 р., коли Тимчасовий уряд був примушений кинути зак­лик про “захист революції”. Відразу ж почали створюватися за аналогічним зразком загони червоної і чорної гвардії, які нерідко мали й спільні керівні органи. Так анархо-більшовицьке військове бюро в Катеринославі очолював анархіст з Гуляйполя В.Курилепко - у майбутньому відомий польовий командир махновського війська. У вересні-жовтні, не відчуваючи серйозного опору з боку місцевої міліції, гуляйпільські чорногвардійці під проводом свого ватажка Махна почали затверджувати “радянську” владу. Вони вбили поміщика Класека, пограбували його садибу і утворили “зраз­кову комуну анархістів”, в якій, на думку В.Волковивського, не стільки працювали, скільки займалися пияцтвом. Спроба Олександрівського повітового комісара Тимчасового уряду Михна протидіяти бешкетам махновців закінчилася невдало. Присланого для притягнення їх до кримінальної відпо­відальності агента з особливих доручень чорногвардійці вигна­ли під загрозою вбивства. Сам Махно так згадував про ці події: “Міліція в Гуляйполі виконувала роль розсильних, а не поліцейських. Після цього до нас більше не надходило ніяких наказів і не надсилалося урядовців з повіту”. Після жовтневого перевороту чорногвардійські загони М.Ннкнфорової і Н.Махна стали підпорядковуватися наркому Радянської Росії по боротьбі з контрреволюцією на Півдні В.Антонову-Овсієнко, від якого безпосередньо отримували кошти на військово-організапійні потреби. Збереглася записка про отримання Никифоровою 11 грудня 1917 р., у день прибуття наркома до Харкова, авансу від нього на суму 300 крб. Анархо-комуністичні формування були найбільш радикаль­ними загонами у затвердженні військовими засобами радянської влади в Україні. В організації терору на початку 1918 р. вони навіть випереджали більшовиків. Надзвичайний комісар Раднаркому Росії С. Орджонікідзе, який в цей час знаходився на Катеринославщині, повідомляв Антонова-Овсієнка: “Никифорова в Олександрівську наробила справ, треба негайно її 'забрати звідти”.

Таким чином, отримання анархо-комуністичними загона­ми у лютому 1918 р. статусу червоноармійських частин стало наслідком усталених військових зв'язків більшовиків і анархістів. Військовим контингентом гуляйпільського черво­ного полку, за свідченням О. Чубенка, найближчого соратника Махна, стали 5000 демобілізованих солдатів старої російської армії. Махно у своїх спом

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать