Поняття та правові ознаки екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України

На етапі сьогодення в Україні проблема екологічної безпеки у містобудуванні набула всезагального інтегруючого змісту, як необхідна умова життєдіяльності кожної людини та суспільства в цілому. Адже, урбанізація суспільного розвитку призводить до погіршення екологічної ситуації і ставить питання про необхідність забезпечення екологічної безпеки населення. Предмет наукового пошуку при дослідженні організаційно-правових засад забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України включає чимало складових елементів, але з метою формування єдиного понятійного апарату та визначення подальших напрямків цього дослідження дисертантка вважає за необхідне спочатку з’ясувати юридичну природу правового явища «екологічна безпека у плануванні та забудові міст України» та його правові ознаки, а також здійснити науково-теоретичний аналіз категорії «правове забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України».

На думку дисертантки, для проведення дослідження правового змісту поняття екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України основоположне значення має філософське співвідношення загального і особливого . А саме, розмежування правових ознак безпеки як загальної категорії, екологічної безпеки як різновиду національної безпеки, екологічної безпеки у плануванні та забудові населених пунктів та екологічної безпеки у плануванні та забудові міст як самостійного правого явища.

В довідниковій юридичній літературі поняття „безпека” визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішньої і зовнішньої загрози . Як переконливо свідчить досвід незалежності України необхідною умовою утвердження і розвитку суверенної демократичної та правової держави є розробка і здійснення багатопланової цілеспрямованої системи захисту її національних інтересів .

Законодавство України, а саме ст.1 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року, визначає національну безпеку як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам .Політика національної безпеки здійснюється з метою уникнення чинників, які погіршують життя людей, знищують потенціал нормального розвитку країни, вона унеможливлює втрати того, що для народу країни є реальною цінністю (ресурси, культурні надбання, екосистеми тощо).

Як слушно зазначає Г.І. Балюк: «Якщо передбачити захист будь якого інтересу, то необхідно обирати тим самим і певну стратегію безпеки. Саме національні інтереси є об’єктом визначення і захисту з точки зору національної безпеки країни, а екологічним інтересам нині належить особливе місце в системі національних інтересів» .

Підтвердженням цієї тези слугують положення ст.6 Закону України „Про основи національної безпеки України”, відповідно до яких одним із пріоритетів національних інтересів визначається, зокрема, забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів .

Система національної безпеки України передбачає наступні види безпеки: політичну, економічну, соціальну воєнну, екологічну, науково-технічну, інформаційну. Вони об’єднані в систему на основі положень Закону України „Про основи національної безпеки України”.

Вищевикладене дає дисертантці підстави констатувати, що екологічна безпека як явище є однією із складових загальної безпеки, що формують систему національної безпеки України.

На сьогоднішній день вживання поняття „екологічна безпека” набуло широкого поширення в суспільно-політичній лексиці. Це пов’язано з погіршенням екологічної ситуації в Україні, яка характеризується забрудненням навколишнього природного середовища та наявністю реальної екологічної небезпеки для людини внаслідок дії багатьох небезпечних природних та техногенних факторів.

Однак єдиного розуміння юридичної природи екологічної безпеки до цього часу поки що немає і питання науково дискутується. Зважаючи на викладене, на думку дисертантки, в науково-пізнавальному аспекті надзвичайно важливого значення набуває визначення юридичної природи екологічної безпеки при дослідженні організаційно-правових засад забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

Формально-юридичне визначення загального поняття «екологічна безпека» міститься в ст.50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, яка визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров’я людей .

Дане визначенняне отримало однозначного позитивного сприйняття в еколого-правовій науці, а також підтвердження правозастосовчою практикою. Із змісту вищезазначеної правової норми випливає те, що в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища” юридично зафіксовано спробу визначити екологічну безпеку лише як відповідний біологічний, хімічний, фізичний стан середовища, що не є небезпечним для здоров’я людей . Натомість значна частина авторів зазначають, що екологічна безпека не зводиться лише до стану довкілля, і хоча вона може розглядатися як певний стан довкілля, проте цим не вичерпується, а вкл