Проблеми корпоративного управління в Україні

З.Є. Шершньова, к.е.н., доцент

Київський національний економічний університет

ПРОБЛЕМИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Корпоративне управління вимагає від компаній, що його використовують, характерних ознак – певної форми власності, наявності специфічних органів управління, особливих зв’язків компанії з середовищем тощо.

На більшості підприємств України, нажаль, “акціонерна” власність є такою тільки по зовнішнім ознакам. Принципи корпоративного управління не можуть бути здійсненими на об’єкті, чиї характеристики не мають нічого спільного з корпоративною (акціонерною) формою власності. Зміна “вивісок” не створює умов для нормального функціонування ринково-орієнтованих форм власності з відповідними механізмами корпоративного управління.

Інша ситуація: “червоні” директори АТ навіть коли не заперечують необхідності впровадження нових підходів до управління, часто-густо свідомо або ні продовжують під новими гаслами користуватись звичними для них прийомами та механізмами управління, дискредитуючи саму ідею корпоратизації.

Таким чином, існує багато об’єктивних та суб’єктивних факторів (табл.2), які не дають змоги широко та ефективно застосовувати корпоративне управління. На наш погляд розподіл проблем корпоративного управління на такі, що мають переважно об’єктивну або суб’єктивну основу дозволяє більш обґрунтовано підходити до розробки заходів для подальшого їх вирішення.

Розглянемо найсуттєвіші проблеми, що виконують роль “бар’єрів” при впровадженні корпоративного управління в Україні (табл.2).

2. Проблеми впровадження корпоративного управління в Україні

(необхідність подолання “бар’єрів”)

2.1. Проблеми об’єктивного характеру.

Сфера управління нині є найскладнішою, оскільки менеджери будь-якого рівня – державного чи цехового – кожен день приймають багато рішень, проте це не гарантує ні успіху, ні навіть виживання об’єктів їхнього керівництва. Зараз міняється практично все: потенціали підприємств, форми власності, поведінка керівників та підприємств тощо. Неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційні “соціалістичні” методи планування, застаріла система розподілу тощо. Це означає, що кожний керівник підприємства постає перед необхідністю самостійного розв’язання проблем, які або не виникали, або розв’язувались іншим способом на іншому рівні. Підвищення самостійності підприємств не означає необхідності “винаходити велосипед” нового управління, хоча кожна компанія робить свій внесок в побудову цього “будинку”, теорія та практика демонструє ефективні його типи, і особливо – переваги корпоративного управління.

2.1.1. Складність корпоративного управління.

В корпоративному управління знайшло використання поєднання глибинних корпоративних якостей, спільної діяльності з сучасними методами менеджменту в спеціальних бізнес-напрямках. Варіантів такого “поєднання” стільки, скільки специфічних підприємств і організацій існує в економіці тієї або іншої країни.

Корпоративне управління – це складник комплекс пов’язаних між собою механізмів різної природи: організаційно-правових, економічних, мотиваційних, соціально-психологічних. Кожна із зазначених складових має специфічний набір важелів, заходів, форм впливу на діяльність корпорації, що кінець-кінцем роблять її унікальним явищем. Так, організаційно-правовий механізм функціонування АТ включає організаційно-структурні механізми управління та планування (уособлені в ОСУ та процесах взаємодії виборних та виконавчих органів), організаційно-технічні та адміністративно-регулюючі технології прийняття управлінських рішень, інформаційно-технологічні важелі забезпечення акціонерної демократії, норми та інститути господарського та корпоративного права тощо; економічна “складова” містить акціонерний механізм самофінансування розвитку організації, механізми ринкового ціноутворення, інвестування на основі позичкових засобів, використання державної підтримки тощо. Мотиваційні механізми зорієнтовані на формування та використання мотивів розвитку (індивідуального, колективного, організації в цілому), якісної праці, підприємництва та ініціативи тощо. Соціально-психологічні механізми використовують важелі корпоративної культури, прогресивних стилів управління, пом’якшення конфліктів тощо. Наведений перелік не вичерпує всього багатства елементів корпоративного управління, але дозволяє стверджувати: реальне корпоративне управління - складне по визначенню, що само по собі – вже є певним бар’єром у застосуванні та освоєнні без необхідної підготовки об’єкта та суб’єкта управління. Помилки та прорахунки в його впровадженні не зменшують його прогресивності, але іноді створюють уяву про неможливість використання корпоративного управління на теренах українських підприємств. Об’єктивна складність явища не сприймає спрощених підходів. Можна нагадати “закон Муіра” (один з законів Мерфі): “Складні проблеми мають прості, легкі для сприймання неправильні рішення”.

Складність об’єкта, його оточення не можуть не вимагати серйозного до себе ставлення у вигляді необхідних характеристик суб’єктів та типів управління. Вирішення цієї проблеми – в опануванні передових прийомів та методів корпоративного управління.

2.1.2. Складність середовища, в якому функціонують

організації корпоративного типу власності.

Кожне ринково орієнтоване підприємство являє собою відкриту соціально-економічну та матеріально-ре