Принципи кримінального процесу в Україні

ЗМІСТ.

1. Вступ…………………………………………ст. 2

2. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства……………..ст.3

3. Характеристика окремих принципівкримінального процесу………………………………………….ст.12

3.1 .Загальноправові (конституційні) принципи кримінального процесу України………………………………..ст.12

3.2 . Спеціальні (міжгалузеві) принципи кримінального процесу України………………………………..ст.34

4. Висновок…………………………………ст.43

5. Література……………………………………ст.44

ВСТУП.

Неможливо збудувати будівлю, не маючи фундамен­ту та загального уявлення про неї. У кожному окремому явищі є елементи загального. Щоб зрозуміти це, не мож­на обмежитися вивченням лише окремих ознак, особли­востей і деталей. Треба вивчати в першу чергу те, що об'єднує і становить їх основу (лат. рrincipium — прин­цип, засада), оскільки окремі ознаки, риси, деталі не ви­никають і не існують ізольовано одне від одного. Це правило притаманне всім явищам, що існують у природі, у тому числі і праву.

За В. Далем, «принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають»[1;431].

Відповідно до тлумачного словника української мови «засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін.»[2;714].

Кримінальний процес України як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури і суду з порушення кримінальних справ, їх розслідування, судового розгляду регламентується нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи кримінального процесу України як основоположні начала цієї діяльності також повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах найбільш загального характеру, бо інакше вони не регулюватимуть правову діяльність і відповідні правові відносини.

Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства.

Неможливо збудувати будівлю, не маючи фундамен­ту та загального уявлення про неї. У кожному окремому явищі є елементи загального. Щоб зрозуміти це, не мож­на обмежитися вивченням лише окремих ознак, особли­востей і деталей. Треба вивчати в першу чергу те, що об'єднує і становить їх основу (лат. рrincipium — прин­цип, засада), оскільки окремі ознаки, риси, деталі не ви­никають і не існують ізольовано одне від одного. Це правило притаманне всім явищам, що існують у природі, у тому числі і праву.

За В. Далем, «принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають»[1;431].

Відповідно до тлумачного словника української мови «засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін.»[2;714].

Однією з основних функцій, які здійснює держава є забезпечення законності і правопорядку. До неї нале­жать соціально-економічні перетворення, заходи полі­тичного характеру, виховно-профілактичні зусилля, за­стосування примусу щодо осіб, які порушують вимоги закону. В системі заходів такого роду одне із централь­них місць посідає діяльність з боротьби зі злочинністю. Закон чітко визначає державні органи, які реалізують конкретні форми діяльності з боротьби зі злочинністю. Це органи правосуддя, досудового слідства, дізнання, органи оперативно-розшукової діяльності, органи роз­відки і контррозвідки, виконання вироків та прокурор­ського нагляду. Всі ці органи мають реальну владу, і неважко передбачити, які негативні наслідки можуть настати, якщо вони діятимуть свавільно. Оскільки діяль­ність цих органів має підвищену суспільну небезпеку, для неї встановлено підказані міжнародним і національ­ним досвідом та закріплені в законі відповідні правила, процедура. Через те, що ця діяльність пов'язана із засто­суванням кримінального закону, її називають кримі­нальним процесом. Для побудови кримінального проце­су необхідні загальні підвалини, загальні ідеї. Щоб ви­значити, яким у тій чи іншій державі є кримінальний процес, яка політична і правова сутність діяльності ор­ганів слідства, прокуратури, адвокатури і суду, треба з'ясувати, які принципові положення, засади покладено в основу їхньої діяльності. Не може йтися про вищу справедливість суду без впровадження у його діяльність тих положень, що забезпечують професіоналізм, абсо­лютнунеупередженість та об'єктивність.

Відомо три історичні форми кримінального процесу: ранній обвинувальний, який виник із первіснообщинно­го устрою, середньовічний інквізиційний та нинішній змішаний більш цивілізований, гуманний і змагальний процес. Ці види кримінального процесу з історичною послідовністю змінювали один одного під впливом еко­номічних, політичних, соціальних та інших факторів. Україна на порозі 21 ст. ще має у кримінальному процесі багато рудиментів інквізиційного процесу. Про це свід­чить той факт, що досудове слідство перебуває в руках виконавчої влади і значною мірою підпорядковано ді­знанню. Суди змушені виконувати не властиву їм обви­нувальну функцію, оскільки прокурор не бере участі у розгляді майже половини справ. Суди значною мірою залежать від виконавчої влади, у судових процесах не­має дійсної змагальності сторін, не забезпечена повна рівність сторін перед законом і судом, відсутня можли­вість апеляційного перегляду справи, а поняття пре­зумпції невинуватості, нечітко продекламоване у Кри­мінально-процесуальному кодексі, постійно порушуєть­ся на практиці. «В чин