Індивідуальність поетичного стилю і образів Державіна

Індивідуальність стилю народжувала разючу сміливість багатьох образів Державіна, так залучала поетів XIX століття. Розмірковуючи про смерть, він писав: «Вже до старості приходимо, і смерть до нас дивиться через паркан». Вірш «Зима» написано у формі діалогу поета своєю музою. І от у якому вигляді постає перед читачем співрозмовниця поета:

* Що ти, Муза, так сумна,
* Зажурившись сидиш?
* Крізь віконечка кришталева,
* Схилу волосся, дивись …

Гоголяь, високо цінуючи індивідуальність стилю Державіна, пояснював його походження: «Склад у нього так спокуса виграшу велика, як ні в кого з наших поетів. Раз’ял анатомічним ножем, побачиш, що це відбувається від незвичайного з’єднання самих високих слів з найнижчими і простими, на що б ніхто не наважився, крім Державіна. Хто б посмів, крім його, висловитися так, як висловився він в одному місці про те ж своєму величному чоловіка, в ту хвилину, коли він все вже виконав, що потрібно на землі:

* І смерть, як гостю, очікує,
* Крутя, задумавшись, вуса.

Хто, крім Державіна, наважився б з’єднати така справа, яке очікування смерті, з таким нікчемним дією, яке кручення вусів? »Вірш« Вельможа »привертало увагу багатьох поетів не тільки громадянськістю, особистої, безкомпромісній авторської оцінкою злочинів, зла і беззаконня, які й робили вірші Державіна «вогняними», а й багатьма думками, закладеними в ньому, філософією життя його автора. Маючи на увазі сатиричні вірші Державіна, подібні «Вельможі», Бєлінський писав, що в них «видно практична філософія розуму російського; тому головне відмітна їх властивість є народність, народність, що складається не в підборі мужицьких слів або насильницької підробці під лад пісень і казок, але в згині розуму російського, в російській образі погляду на речі. У цьому відношенні Державін народен в найвищого рівня ».

До творчості Державіна з глибоким інтересом ставився Грибоєдов. Факти свідчать, що в деяких випадках він свідомо співвідносив свої погляди і переконання з Державінська. Звідси використання віршів та думок Державіна в комедії «Лихо з розуму». У «Вельможі» зберігачем істинно російських звичаїв виступав народ – носій ідей справедливості, добра, великодушності і невтомної працьовитості. Тому Державін писав:

* Про роські бодрственного народ,
* Батьківськи зберігає звичаї!

Тема народу в творчості Державіна – одна з найважливіших. Говорячи про риси національного характеру, поет постійно підкреслював бадьорість і доброту російської людини. Востаннє він писав про це після переможного закінчення Вітчизняної війни в «Гімн ліро-епічному на прогнание французів з Вітчизни». У Грибоєдова величезне місце займає тема Росії і народу, національних традицій і національного характеру. Розмірковуючи про теперішню і майбутню долю народу, Грибоєдов згадував Державіна. Тому він навмисно змушував свого героя Чацького цитувати великого поета. Так він характеризує народ по-Державінськ: «розумний, бадьорий наш народ …» Розповідаючи про тугу за батьківщиною і радості повернення додому, Чацький висловлює своє почуття віршем з Державінська «Арфи»: «І дим вітчизни нам солодкий і приємний».

Державін був постійним супутником Пушкіна – і в юнацькі і в зрілі роки. На початку творчості Пушкін навчався у нього зображати звичайне, знаходячи в реальному житті високу поезію, а в кінці шляху постійно посилався на авторитет великого поета, робив улюблені рядки епіграфами своїх творів. У зв’язку з цим цікава одна цитата з «Вельможі» в «Євгенії Онєгіні». Малюючи портрет вельможі, Державін писав:

* Нещасних голосу не озвешся
* І в кривосердий мнішь …

У рукопису роману зберігся варіант характеристики егоїзму Онєгіна: «Людей він просто не любив», і тому він «мить спокою свого не віддав би ні для кого». Онегинской «мить спокою» безсумнівно Державінська походження. Цей приклад – наочне свідчення глибокого інтересу Пушкіна до поезії Державіна і, зокрема, до його «Вельможі». Після «Вельможі», в 1795 році, Державін написав «Пам’ятник». Підводячи підсумки своєї поетичної діяльності, він писав: «Так! весь я не помру, але частина мене велика, Від тліну втікши, по смерті стане жити … »Особистість Державіна пережила його поезія. Вона була потрібна російським людям багатьох поколінь, художні відкриття Державіна засвоювали й посіли поети XIX і XX століть – від Дениса Давидова, Костянтина Батюшкова і Кіндрата Рилєєва до Маяковського. Сміливі цивільні, «вогненні вірші» Державіна згадували з особливою подякою. Державін вірив, що його мужнє викриття вельмож і царських фаворитів, його проголошення істини царям будуть оцінені потомством. Тому він ставив собі в заслугу, що «істину царям з посмішкою говорив».

Ця формула – «з посмішкою» – пояснюється і світоглядом Державіна (він не був радикальним мислителем і вірив у можливість приходу «освіченого монарха») і обставинами його життя. Він сам так пояснював своє становище: «Будучи поет по натхненню, я повинен був говорити правду; політик чи царедворець по служінню моєму при дворі, я змушений був закривати істину іносказанням і натяками». Поет переміг царедворця – Державін говорив правду і істину царям, в тому числі Катерині II. І ця позиція була оцінена наступними поколіннями. Чернишевський ставив у приклад громадянськість поета, який вважав себе зобов’язаним «говорити правду і народу і царям».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать