Образ Андрія Болконського в романі Л. Н. Толстого «Війна і мир»

Колись, великий російський письменник Лев Миколайович Толстой замислювався про написання роману «Декабристи». Письменник то починав роботу над твором, то припиняв її, потім знову повертався до свого роману. Але, Велика французька революція, а потім Вітчизняна війна 1812 року, в корені змінили задум Толстого. У підсумку, твір про декабриста почало перетворюватися на роман, Що зображає війну, а особливе місце у творі відведено зображенню подвигу. Який скоїв російський народ під час Вітчизняної війни. Також у романі багато місце відведено зображенню так званої «сімейної хроніки», завдяки якій читач бачить особливості життя дворянського суспільства і життя декількох поколінь різних сімей. А що стосується самого початку задуманого твору, то багатьма рисами характеру, які були притаманні декабристам, наділений один з головних героїв роману-епопеї «Війна і мир» – Князь Андрій Болконський. Перед очима читача проходить практично все життя Андрія Болконського і протягом всього свого життя князь Андрій шукає відповіді на питання: «Хто я? Навіщо живу? В ім’я чого я живу? ». Знайомство читачів з цим персонажем відбувається в салоні мадам Ганни Шерер, де Андрій Болконський постає перед нами красивим юнаком, одягненим у відповідності з останніми течіями моди. Андрій освічений людина, Добре знає французьку мову, що вважалося обов’язковим у культурному аристократичному суспільстві. Віяння моди світського суспільства відбилися не тільки на одязі князя, а й на його поведінці, манері спілкування. Наприклад, в прізвищі великого російського полководця «Кутузов», Андрій

навмисне робить наголос на останньому складі. На обличчі Андрія, коли він знаходиться в салоні мадам Шерер, ясно читається нудьга. І не тільки тому, що Болконському нецікаво з людьми, які відвідують цей салон. Йому набридла мляво поточна світське життя.

Поява старого друга, яким є П’єр Безухов, Перетворює Андрія та його посмішка стає «несподівано доброю і приємною». Такий герой роману при першій зустрічі з читачем, і в цей момент ніхто не уявляє, скільки йому доведеться пережити у своєму житті: війну, тяжке поранення, почуття любові, Повільну смерть. І завжди, в будь-яких життєвих ситуаціях, ця людина буде прагнути до пізнання самого себе і в підсумку, Андрій знайде правду життя, те, заради чого варто жити. Жага слави відправляє Андрія Болконського на війну. Він мріє про подвиг, мріє сам, поодинці, врятувати армію, що потрапила в скрутне становище. Для молодого Андрія Болконського, втім, як і для багатьох молодих людей тієї епохи, предметом поклоніння є Наполеон. Бажання зробити подвиг штовхає Андрія під час Аустерлицької битви на такий крок, який можуть зробити далеко не багато людей. Болконський з прапором у руках йде попереду солдатів, закликаючи їх до атаки на супротивника, вдихнувши в них нову силу. У цьому бою Андрій отримує важке поранення і лежачи на полі бою, він дивиться в небо над Аустерліцем. Це нескінченне небо змушує князя задуматися про те, про що він ніколи і не думав: «Як же я не бачив раніше цього високого неба? І як я щасливий, що пізнав його, нарешті ». У цей момент відбувається деяка переоцінка життєвих цінностей. Кар’єра військового, кумир Наполеон стають нецікавими і йдуть на другий план. Андрій думає про рідну домівку, про дружину, яка чекає від нього дитину, про свого батька, про сестру.

А слава, війна – Все це постало перед Андрієм не таким, яким уявлялося раніше. Війна – це злість, смерть, кров. По поверненню додому, Андрія чекає нове розчарування. Його дружина вмирає, і він, відчуває деяку провину перед нею. Він займається своїм маленьким сином, але в душі Андрія немає гармонії. Андрій дуже сильно змінився і цю зміну зауважує П’єр Безухов: «Його вразила відбулася зміна в князя Андрія. Слова були ласкаві, усмішка була на губах і обличчі … але погляд був згаслий, мертвий ..,». П’єр намагається повернути князя Андрія до колишнього життя: «… якщо є Бог і є майбутнє життя, тобто істина, є доброчесність; і вище щастя людини полягає в тому, щоб прагнути до досягнення їх», «треба жити, треба любити, треба вірити ». Стан Андрія письменник майстерно зобразив у одному з пейзажів, який постає перед очима князя по дорозі в Відрадне. Стан Болконського було схоже на дуб «з обламаними … суками і з обламаної корою, зарослої старими болячками», який «старим, сердитим і презирливим виродком стояв між усміхненими березами». Побачивши це дерево, Андрій каже: «… так, він правий, тисячу разів правий цей дуб … нехай інші, молоді, знову піддаються на цей обман, а ми знаємо життя, – наше життя скінчилося!». Зустріч з Наташею Ростової перетворює Андрія. Побачивши дівчину в перший раз, Болконський думає: «І справи їй немає до мого існування!». Але життєрадісність Наташі, її вміння бачити світ у світлих позитивно фарбах впливають на Андрія:

* «Мало того … що є в мені, треба, щоб і всі знали це … щоб не для одного мене йшло моє життя … щоб на всіх вона відбивалась і щоб усі вони жили зі мною разом».

Разом з усіма змінами душевного стану, до Андрія повертається прекрасне почуття любові. Але, від’їзд князя до Петербурга, де Андрій проводить багато часу, занурившись у нове життя, негативним чином вплинув на його відносини з Наташею. Наташа Ростова, За час відсутності Андрія, захопилася Анатолем Курагіним. Наташа розуміє свою помилку, але Андрій не може пробачити їй цього захоплення, а вона сама тепер вважає себе негідною любові Болконського.

Пізніше, отримавши ще одне тяжке поранення, після якого князь Андрій Болконський в черговий раз переосмислює життєві цінності, він прощає Наташу. Вмираючи, Андрій розуміє, що для нього «відкрилося нове щастя, невід’ємне від людини … щастя, що знаходиться поза матеріальних сил, поза матеріальних впливів на людину, щастя однієї душі, щастя любові! Зрозуміти його може кожна людина, але усвідомити і наказати його міг тільки один Бог ». «Князь Андрій помер. Але, в той же мить, як він помер, князь Андрій згадав, що він спить, і в ту ж мить, як він помер, він, зробивши над собою зусилля, прокинувся »і« почалося для князя Андрія разом з пробудженням від сну – пробудження від життя ». В кінці свого життя Андрій зрозумів, що жити для себе не є щастям, а справжнє щастя – це жити для інших, дарувати своє тепло, свою любов, Робити оточуючих людей щасливими.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать