Мовознавчі інтереси І. Франка у Галичині

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Реферат на тему:

„Іван Франко у питанні мовознавства.

Боротьба за фонетичний правопис у Західній Україні”

Виконала:

студентка групи Р-11

Дзендзелюк С.

Керівник:

Левицька М.Я.

Львів – 2007

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

Основна частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

ВСТУП

Багатими на знаменні події виявились 90-ті роки XIX ст. — перші два десятиліття XX ст. Вони сприяли розвитку і зміцненню соціального престижу української мови. Це роки від утвердження реформованого в 1893 р. НТШ до видання першого офіційного українського правопису 1918 р., що становлять окремий дуже бурхливий і разом з тим дуже плідний період в історії нашої мови. Вони неповторні ще й у тому відношенні, що їх наповнювала творчість корифея української літератури — І. Франка.

Він був не лише письменником, а й талановитим мислителем, літературознавцем, фольклористом, мовознавцем, перекладачем і перекладознавцем, палеографом, етнографом, істориком, економістом, публіцистом, і найважливіше – активним громадським діячем. Організатор випуску ряду періодичних видань. Йому належать визначні зразки політичної, філософської та інтимної лірики, прозові, драматичні твори. Він — автор праць з історії і теорії літератури, історії образотворчого мистецтва тощо, численних перекладів творів світової літератури (французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорвацької, старогрецької, латинської, арабської, ассиро-вавилонської та ін.).

Боротьба І. Франка проти ворожих розвиткові літературної мови тенденцій, прагнення розширити її можливості і добитися того, щоб українська мова повністю забезпечувала усі сфери духовного життя народу, щоб художнєукраїнське слово було „правдивою іскрою Прометея”, а також велика праця Франка-художника над словом – ось ті причини й фактори, які зумовили появу ряду мовознавчих праць в його науковій спадщині.

Мовознавчі інтереси Франка досить широкі та багатопланові. Відомо більше 20 лінгвістичних праць, заміток та рецензій українською, польською, німецькою мовами, а також майже 150 праць, які мають безпосередню дотичність до мовознавства. Розуміючи мову як „спосіб комунікації людей з людьми”, Франко відзначав, що її виникнення має реальний грунт — здатність людського горла творити звуки. У статті «Мислі о еволюції в історії людськості» (1881) він пише: „Аж коли чоловік почав жити громадами, показалась у нього потреба постійного порозуміння у всяких речах і виробився систем таких голосових знаків”. Поділяючи біологічну концепцію німецького славіста А. Шлейхера, Франко розглядав мову як живий організм, що постійно розвивається.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У центрі уваги Франка були питання історії української літератури та мови 2-ї пол. ХІХ — поч. ХХ ст. Поборовши мовні вагання перших років літературної праці, мовознавець рішуче виступив проти москвофілів, язичія,зазначивши, що літературна мова повинна формуватися на народній основі. У статті «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» (1894) автор науково обгрунтував переваги фонетики правопису для української літературної мови. Виступив Франко і проти намагань „латинізувати” українську графіку, заявивши у праці «Азбучна війна в Галичині 1869 р.» (1912), що це був би найтяжчий удар не лише по українській мові, а й по всій українській культурі. Він дав досить повну і загалом об’єктивну картину розвитку літературно-писемної мови XVI — XVIII ст. У відомій статті «Літературна мова і діалекти» (1907) Франко заявив, що укр. народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо „у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців”, бо „а мова на величезному просторі від Харкова до Кам’янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові”

Неперевершеною була мова Франка. З одного боку, це феномен високорозвиненої, філософськи виваженої мови українського інтелігента, з другого — зразок побутової мови освічених галичан. Еталоном для нього була мова Т. Шевченка. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого Кобзаря. Франко вважав, що українська літературна мова повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці XIX — поч. XX ст. українській мові, за його словами, „приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять” (ст. «Михайло Старицький», 1902). Франко робив усе, щоб для цих нових понять з’являлися в літературній українській мові відповідні слова та терміни, взяті з народної мови, запозичені з інших мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать